Роман «Невеличка драма» – це історія нещасливого кохання Марти Висоцької та Юрія Славенка. Красива, молода, сповнена сил і мрій, Марта має роботу й власне житло. Проте їй самотньо в місті, яке нещадно її переслідує, вона живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину або коханку. Однак ні з ким із них Марта не погоджується на взаємини. І ось у це спокійне розмірене життя вривається нове почуття – пристрасть, яке Марта плутає з коханням.
Тут є все: несподіваний секс, марні дівочі сподівання про шлюб, розрахунок і зрада.
Оглавление
Валер’ян Підмогильний. Невеличка драма
Невеличка драма. Роман на одну частину
На світі іва зовсім сама…
Квіти невідомого лицаря
Прекрасна сирена Ірена
Четверо в одній кімнаті, крім дівчини
Двоє в одній кімнаті, крім дівчини
Один у кімнаті з дівчиною
О, баядерко, ти чаруєш мене!
О, баядерко, я тобою сп’янів!
Свійський Отелло
Скандал у благородній родині
Madel klein, madel fein, gib dich drein…
І що нового є в підмісячному світі?
О, боже мій милий, за що ти караєш її молоду?.
Весняної ночі все в саду шепоче, все любити хоче…
И любовь – это тот же камин, где сгорают все лучшие грезьі…
Елегія атракціонів
Отрывок из книги
У густому лісі, де вона вступила з гострим щемінням у серці, з напруженням свіжого тіла й бажань, стояла тиша і вогкість. Жодного шелесту, свисту чи шарудіння – важкий ліс цей був мертвий, бездушний за серпанком ранкового повітря. Вона не чула своїх кроків по землі, так ніби пливла все вперед, далі, в глиб гущавини, і суворі стовбури, здавалось, розступались перед нею нескінченною алеєю, стелили їй шлях туди, де прагнула вона в своєму легкому поході.
Вона вийшла на узлісся. Невидиме сонце, десь із-за її спини, поклало широкий промінь на степи, і от на пагорку побіч себе вона побачила церкву. Вона спинилась, і її серце пристрасно закипіло в передчуттях, кожним ударом припинаючи її до місця. Бо від церкви з горба врочисто сходив чернець. Ось підвів він заросле обличчя і, малий віддалік, щокроку зростав, заступаючи церкву і обрій. Вона чекала з надією й страхом, його наближення почуваючи, як грозу… Ось він підніс руку до її грудей, і ту ж мить позад його жахливого тіла повстали тисячі нестерпних дзвонів, витягуючись у безконечний колючий звук, що в боліснім коливанні його вона впала у безвість.
.....
В їдальні вже кипів і булькав самовар. Ірен вийшла зі своєї кімнати і розставляла на столі чайне накриття, бо за звичаєм професорського дому вечірній час був у обов’язках молодої господині.
– Добривечір, мої любі! – сказав професор, сяючи. – Мої хороші! Як ся маємо, га? Чудово, чудово!
