Життєву, творчу, громадську й політичну позиції Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.), видатного українського поета, культурного, громадського і політичного діяча, визначають інтелектуалізм і раціоналізм. Вони тісно між собою переплетені й взаємодіють в усіх видах діяльності митця, залишивши відбиток на його стосунках з українською діаспорою. Широкий і глибокий погляд І. Драча на проблеми світового українства на повну силу розкрився під час підготовки й проведення під його керівництвом міжнародних форумів. Доповіді, виступи Івана Драча на цих всеукраїнських заходах, його інтерв’ю українським і західним ЗМІ не втратили своєї актуальності й нині. Віриться, не втратять і для майбутніх часів.
Оглавление
Иван Драч. Українська діаспора
Іван Драч і діаспора
Українці всіх україн, єднайтеся!
Сучасна дума про третього брата
Доповідь на Першому Всесвітньому форумі українців
Цілісність українського світу
Виступ на зборах Української Всесвітньої Координаційної Ради
Відкритий лист Президентові України Л. М. Кравчуку, Голові Верховної Ради І. С. Плющу, прем’єр-міністрові України Л. Д. Кучмі
УВКР: сьогодні й завтра
«Тільки з початком весни з’являються проліски»
Почуватися, як люди між людей
Тези доповіді на засіданні УВКР 8 грудня 1994 року
Виступ на звітно-виборній конференції товариства «Україна»
Берегти українську державу
Правда i кривда Другої світової війни
Вітання Слобожанщині!
На «Діаспорному фронті» без змін?
Реальність української єдності
Від форуму до форуму
Інтерв'ю американським газетам
Зустріч Івана Драчазі Збігнєвом Бжезинським
Іван Драч: «Я втомився від політичних ігрищ…»
Голод-33
«Ви спершу зробіть той родинний дім, а потім вже святкуйте в ньому»
Нехай княгиня Ольга буде першою…
Він серед нас
Столітній Сосюра
Вік біблійних пророків, або Варіація на тему: дев'яностолітній письменник
Тепер і турок – не козак…
Патріарх Мстислав – сучасна легенда
Виступ на відкритті дзвіниці Михайлівського монастиря
Українське небо
Чи ж є на світі українці?
Інтелігенція і вибори
Іван Франко і ми
«…Стрепенімось і думаймо»
«Ми маємо розвиватися одночасно і як Українська держава, і як світове українство»
Післямова, або Слово на вручення премії Антоновичів
Канада – українська сторона
«Слобожанський Великдень»
Окремі матеріали
Статут Української Всесвітньої Координаційної Ради
Всесвітній центр українства
Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України
Звернення до всієї України
Отрывок из книги
Кажуть, що нас за часів Богдана Хмельницького було стільки ж, скільки і наших північних сусідів. Правда, історик Тарас Гунчак нас попереджає: коли ми приєднувалися за Переяславською угодою, то Москва територіально і загарбницьки вже сягала Тихого океану. Руські, або ж українці, дорівнювали москалям, або московитам. Згодом черкаси, або ж руські, стали українцями, а московити – руськими. Вже сто років тому (перепис 1897 року) українців було до тридцяти мільйонів, а росіян – до п’ятдесяти. Зараз українців у межах України майже стільки ж, як і сто років тому, а росіяни побільшилися втричі, і стало їх сто п’ятдесят мільйонів. Коли б українці розвивалися таким темпом, як росіяни, за цих останніх сто років, їх було б до ста мільйонів. Отож – де ж ми загубили половину свого народу, де ми загубили мінімум п’ятдесят мільйонів, де ми загубили свою половину? І чи зможемо ми коли не знайти їх на запилюжених манівцях історії, то бодай якось або чимось компенсувати болісну і трагічну цю недостачу? Коли живемо кількісно напівнародом, напівісторією, напівминулим, то, може, і напівмайбутнім? Мов паралітики з блискучими очима, – згадайте Лесю Українку.
Я дивлюся на наше велелюдне зібрання, і на душі світло та радісно, як то не часто буває, коли здійснюється, нарешті, давня і велика мрія всього життя. Та водночас не полишає і присмак ще й якоїсь сумоти: і чому ж бо саме нам, українцям, національне єднання віддаровується долею так нечасто, навіть не кожному з наших поколінь? Кому завдячуємо цим – безликій, невблаганній силі під назвою Історія чи таки ж і самим собі? У пошуках відповіді на це запитання запитань для великого нашого народу вдивляємося у приклади інших, різного віку націй, чиє насіння розсівалося по всіх континентах, та й іноді дивуємося: чи такою вже пекучою є потреба їм збиратися докупи на рідній землі, аби радитися, як усім жити далі? Тим самим, скажімо, німцям, французам, іспанцям чи навіть полякам. Звичайно, про це їм краще відомо, але одне цілком очевидне: за ними довший чи коротший час стояли і стоять міцні фортеці національних держав, і кожен мав і має вільний вибір – повернутися до рідної домівки, на землю батьків, чи жити серед інших народів, залишаючись самими собою.
.....
Я зобов’язаний окремо зупинитися на документі, що називається «Принципові основи співвідношення СКВУ з Українською Всесвітньою Координаційною Радою», підписаному паном Президентом Юрієм Шимком, бо тут заторкнуті чи не найважливіші засади стосунків не лише однієї з авторитетних організацій Західної діаспори з нашою новопосталою Радою, а й подальших взаємин усього українства. Це потрібно для того, аби ми всі розуміли одне одного і не блукали в хаосі поговорів, чуток, підозрінь, сумнівів, яких завжди є доволі в будь-якому людському спілкуванні. І які я, щиро кажучи, дуже не полюбляю, певно, як і ми всі. Бо маємо в тому тумані багато привидів і химер, які часом коли не зводять з розуму, то збивають спантелику. Президент пан Шимко обстоює автономію і суверенітет своєї, повторюю, широко знаної і високо шанованої організації. Цей документ і є маніфестом цілковитої незалежності СКВУ, повної свободи його дій і суверенної правосильності в усіх відношеннях.
Коли б я навіть дуже хотів, я не знаходжу жодного приводу, ані титли для полеміки супроти такого кредо. Кажуть, СКВУ і наша Координаційна Рада якимось чином можуть змагатися за першість, за вплив, ще за щось. Я не уявляю, що ми могли б не поділити, та й узагалі – що ділити? Кажуть, СКВУ заохочує українську діаспору в державах СНД нав’язувати з ним тісні контакти і навіть записуватися до нього. Та дай Боже здоров’я і сил панові Шимкові і його побратимам в СКВУ ширше розпросторювати свій вплив ще й на східну діаспору. Кому це може зашкодити? Тільки не українству. Вважаю, що слід лише подякувати СКВУ за те, що в його діяльності з’явиться і такий напрямок. Якщо внаслідок цього глибока мерзлота денаціоналізації і русифікації українців від Москви до Далекого Сходу почне швидше танути, це стане ще однією славною позначкою у клейнодах СКВУ.
