Читать книгу З вершин і низин - Иван Франко, Иван Нечуй-Левицкий - Страница 4

PROFUNDIS Скорбні пісні

Оглавление

***

Не винен я тому, що сумно співаю,

Брати мої!

Що слово до слова нескладно складаю —

Простіть мені!

Не радість їх родить, не втіха їх плодить,

Не гра пуста,

А в хвилях недолі, задуми тяжкої

Самі уста

Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий

Склада їх — сум;

Моя-бо й народна неволя — то мати

Тих скорбних дум.


9 мая 1880  

***

Бувають хвилі — серце мліє

І скорбних мислей рій летить,

Мов чорна хмара небо криє

І грім у хмарі гуркотить.

І поглядом німої злоби

Гляджу на небо й світ живий

І жду, що з земної утроби

Ось-ось прорвесь огонь страшний

І вмить спалить всю землю тую

З всіма неправдами її,

Перелама хаос твердую

Шкарлущу скріплої землі…

І, наче золото в горнилі,

Сей світ очиститься зовсім,

І чиста, в невечерній силі,

Засяє правда й воля в нім.


2 апреля 1880

***

До моря сліз, під тиском пересудів

Пролитих, і моя вплила краплина;

До храму людських змагань, праць і трудів,

Чень, і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами

День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.


2 апреля 1880

***

Нехай і так, що згину я,

Забутий десь під тином,

Що всі мої думки, діла

Сліду не лишать, мов та мла

На небі синім!

Нехай і так! Я радо йду

На чесне, праве діло!

За нього радо в горі вмру

І аж до гробу додержу

Свій прапор ціло.


31 мая 1880

***

Тяжко-важко вік свій коротати

У незнання сумерці німім,

І хилитись, і в ярмі стогнати,

До могили простогнати в нім.

Тяжко-важко вік цілий боліти,

А не знати навіть, де болить;

Мучитись у горі, а не вміти

Того горя й крихточку вменшить.

А ще тяжче бачити всю муку,

Знати добре джерело її,

Але не могти подати руку

Тому брату, що так стогне в тьмі.

А ще тяжче гаряче бажати

Волі, правди, братньої любви,

Шарпатись у путах, гризти грати,

А на волю встати не могти.


1878

***

Мій раю зелений,

Мир-зіллям маєний,

Стелися круг мене

В далекую даль!

Пречудний спокою,

Витай надо мною.

Святою рукою

Прогонюй мій жаль!

Як сонечко сяє!

Як вільно гуляє

По вільному краї

Мій погляд кругом!

Луги за ланами,

Село між садами

І мир між хатками,

Спокій над селом.

А люди щасливі,

Брати мов зичливі,

На прадідній ниві

Працюють поспів…

І пісня лунає

Від краю до краю:

Тут пана немає,

Немає й рабів!

О краю мій, світе!

Щоб раз тебе вздріти,


З вершин і низин

Подняться наверх