Читать книгу Мартин Боруля - Іван Карпенко-Карий - Страница 7

Микола, а потiм Степан.

Микола (один). I нiколи бiльше разу не хоче, тiлько оскому наб'є!.. Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тижнi Марися буде моя жiнка! Жiнка моя!.. Тiлько подумать — та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, i свiтиш менi, i грiєш мене.

Входе Степан. Здрастуй, Степане!

Чоломкаються.

Сьогодня вже й їдеш? Ти до нас не зайшов. Може, гордуєш?

Степан. Та знаєш, не через те, щоб там що… а вiд того, що… той… якось часу не було — короткий отпуск. Непремений засiдатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папiнькою читали… А ти ж як поживаєш?

Микола. Нам що? Вдень наробишся, а ввечерi, разом з соловейком, щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городi?

Степан. Чого нам скучать? У нас є бiлiярд, бульвар чудесний, панночок скiлько хочеш: у недiлю бульвар ними цвiте, мов маком всiяний… А то збереться компанiя, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки iлi запиваємо трехпробною i спiваємо крамбамбулi!

Микола. Що ж то: трехпробная i крамбамбулi?

Степан. Ха-ха-ха! Трехпробная водка, а крамбамбулi — романс! I скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мiшку…

Микола. Що ж ви з ними робите?

Степан. Записуємо у дiжурну, а потiм у вступающу, списуємо копiї.

Микола. Навiщо ж то?

Степан. А якi є бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканiє: кому дiло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальцi знать!.. Наш секретар пише:

"Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безпо-лезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 статьи XV тома II части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить…" А нам знову отвичають: "Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные к делу не относятся, ибо…" Чудесно!

Микола. Ти їх, як молитви, знаєш…

Степан. Напам'ять заучую. Менi Антон Спиридоновнч совiтують виучувать бумаги напам'ять. Вiн тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовнiй частi.

Микола. Ну, як собi хочеш, а я б скорiй рови копав, нiж таку роботу робить.

Степан. Да, ето правда важко… Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали менi, знаєш, якусь вiдомость: однi графки та цифри. Очi розбiглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графiку, всунув цифру — не туди, нагородив харкiв-макогоникiв i заморочився так, що замiсть пiсошницi взяв чорнильницю i покропив вiдомость. Злякався, щоб не прив'язали до столу, та й утiк… А потiм определили мене у земський суд. Тут зовсiм другi дiла… Два годи писав присяжнi листи та всякi копiї, а тепер i сочиняемо…

Микола. До чого ж ти там дослужишся?

Степан. Столоначальником буду, а потiм, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатiй…

Микола. Так. А менi скучно за тобою: умiстi вчились у отця Ксенофонта, умiстi й науку скiнчили, та й розiйшлися! Пам'ятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев'ятого псалма? А ми повтiкали додому й поховалися у бур'янах, а Марися нам їсти носила… Смiха!