Читать книгу Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий - Страница 10

Герасим i Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопає i на перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькi були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздравляю з прiобрєтєнiєм земелькi, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!

Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.

Копач. Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде закладать пiд лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тiлько гляну, зараз бачу.

Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Якi тут шутки? Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iмєнiя ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок i наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, i балакать не варт.

Копач. Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiмєр з свинi: от вона ходить на подвiр'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало наростає, - так i ви… Опит - велiкоє дiло!

Герасим. Спасибi! То це ви мене з свинею рiвняєте?

Копач. Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь - це прiмєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвняєтесь з Чоботом, а може, i з Жолудьом… На все свiй час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тiм i прiмєр. Практiка, опитность - велiкоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велiкоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилi в зуби i наскрiзь її бачите, - опит! Вiд того у вас лошата он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь iде на користь. А то повидумували: ячмiнь - голак, а вiн родить не так; озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!

Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, i з моєю межа з межею.

Копач. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiмєр; От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

Копач. I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Нi, не буду говорить - я вас повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiмєти такi, що не можна сумнiваться, - верьте!

Герасим. Ет! Ви тiлько хвалитесь… Тридцять лiт шукаєте грошей, а нiчогiсенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоної мiдi, тiлько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидкiв на нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали… Предмети iнтереснi для науки; я їх одi-слав одному професоровi, забув, як фамiлiя, вiн кургани розкопує…

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?..

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться… Всякому своє - вiрте, що провiдєнiє недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi зашумить Банавентура-копач!

Герасим. Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?

Копач. Зараз би поїхав в Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж i балакать по-їхньому не вмiєте.

Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумiєте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.

Копач. Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?

Герасим. Та хто його знає що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.

Копач. В тiм сила! Ви собi думаєте, що це дурак який ходить?

Герасим. Та хто його знає.

Копач. То-то бо й є! А я мовчу i таки свого доб'юсь… а тодi i будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Никодимович, наука! Можна пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другi книги.

Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився: як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.