Читать книгу Камінний хрест (збірник) - Василь Стефаник - Страница 38

Моє слово[43]

Білими губами упівголос буду вам казати за себе. Ні скарги, ні смутку, ні радості в слові не чуйте!

Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий.

З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили.

І я ходив тихонько, як біленький кіт.

Я чув свою підлість за тихий хід, і кров моя діточа з серця капала.

А спав я у наймленій хаті посеред брудних туловищ, сплетених розпустою.

Листочок білої берези на сміттю.

…………………………………………………………………………………

Я скинув мамину сорочку. Мій діточий світ і далеке покоління мужицьке лишилося за мною.

43

Див. примітку до «Дороги».