Читать книгу Люди (та, або) чи (як, не) свині - Василь Усатенко - Страница 2

Микола Іванович не любив іти на роботу на порожній шлунок – «голодна людина багато не зробить» частенько повторював він. Отож ранок завжди починався з ситного сніданку і гарячого напою, полюбляв він, також, закусити після всього чимось смачненьким. Сьогодні, по дорозі на ферму він жував, смачно прицмокуючи, червонобоке яблуко. Відкушував жадібно, пускаючи краплю солодкого соку на підборіддя, ретельно пережовував і з насолодою ковтав, навмисно роблячи глибокий вдих, щоб під час видиху сповна відчути аромат райського плоду. Він так захопився, що не залишив звичного недоїдка: поглинув навіть насінини і їх жорсткі оболонки. Тільки після цього він з полегшенням зітхнув та прискорив крок.

Кирзові чоботи вгрузали в багнюку, яка з’явилася на дорозі після холодної осінньої зливи. Можна було піти асфальтованим шляхом, та Микола Іванович любив милуватися озиминою, яка сміливо вилазила на полі біля його стежки, з цікавістю спостерігав за птахами, переважно воронами, які гамірливо рухались у різних напрямках, інколи щастило уздріти лиса або зайця, що теж сюди навідувались за якоюсь дурницею. Ще, під час цих прогулянок він дихав, глибоко, смакуючи усі можливі пахощі, що породжували степові трави. Отож, Микола Іванович максимально заряджався оптимізмом, перед тим як поринути у черговий трудовий день.

Працював він на свинофермі, звичайно приватній, техніком штучного осіменіння, співробітники його охрестили влучним словом «штучник». Номенклатурна назва посади далеко не відображувала усього, що він виконував. Крім того що підсліджував свиноматок в охоті (стан свиноматки при якому необхідно проводити їх осіменіння. примітка автора), проводив їх штучне осіменіння, відбирав та зберігав сім’я кнурів, він ще порався та підтримував порядки у кнурятнику. Міг підмінити декого з робітників, коли ті йшли на лікарняний, або на неочікуваний вихідний, при необхідності міг впоратися з мілким ремонтом водогонів та електрики, без проблем сідав за кермо будь якого транспорту, що були на свинофермі (від трактора до підводи). Крім того, допомагав при перегонках свиней, а відлучення та переміщення свиноматок на опорос взагалі проводив сам, оскільки ніхто не міг так ладнати зі свинями як він.

Робочий день завжди починався з короткої летучки у кабінеті управляючого. Тут збирались не тільки спеціалісти, а за встановленим порядком, приходили відмічатися про свою появу на робочому місті усі працівники. Не дивлячись на офіційність тут панувала дружня атмосфера – можна було почути байку, або когось розвести на дурня, іноді лунали різноманітні поздоровлення. Зазвичай зауважень чи нотації Микола Іванович не вислухував – він був досить відповідальним, а праця його не вимагала будь яких (за рідким виключенням) маневрів. Отож, поки інших вичитували за зальоти, він мав змогу преспокійно сидіти на зручному офісному стільці. Сьогодні, на додачу, його пригостили кількома цукерками і він ганяв у роті скляну барбариску.

– Микола Іванович, – раптом звернувся до нього управляючий, – янгол ви наш!

Микола Іванович від несподіванки цокнув карамелькою по зубам та злякано сховав її за щоку.

– Волів би бути купідоном, – спритно відповів він, – на відміну від янгола, у нього хоча б цюцюрка є.

Управляючий, Сергій Васильович, посміхнувся. Він був радий бойовому настрою підлеглого, та новина, яку треба довести до відома Миколи Івановича, завідомо була не втішна.

– З цюцюркою, без цюцюрки – різниця не принципова. – Майже байдуже продовжив розмову Сергій Васильович, але люди прийняли жарт жваво, де хто навіть щиро розсміявся. Коли публіка заспокоїлася, управляючий голосно, так щоб усі чули, заявив.

– Шеф наказав зменшити кількість парувань на десять відсотків, свиноматок, які при цьому випадуть з процесу, здати на м'ясо.

– Чого це раптом? – мимо волі вигукнув Микола Іванович, борючись з невчасною цукеркою.

– Цінова політика на свинину дуже не вигідна, отож Шеф і вирішив тимчасово скинути поголів’я. – Констатував Сергій Васильович.

На словах «скинути поголів’я» усі присутні завмерли: кожен розумів, що за скороченням поголів’я піде скорочення штатів. Переживати було за що – знайти роботу під час чергової кризової навали справа не з легких.

– Це не має сенсу! – В розпачі вигукнув Микола Іванович.

– Крім свиноматок треба ще здихатися одного кнура, – не зупинявся управляючий, потупивши погляд на папери розкидані перед ним на столі, – того, що найстаріший, і не використовується на штучному заплідненні.

– Тридцять Сім Сімдесят Сім? Так він ще тримає відмінний результат – десять з половиною поросят на опорос! – Микола Іванович підвівся зі стільця, на секунду завмер, поки ковтав ще масивну цукерку, пристрасно почав висловлювати свою позицію.

– Ці свиноматки, а тим більше кнур, в загальному потоці мало чого вирішують. Поросята від сьогоднішніх запліднень з’являться через чотири місяці, а на м’ясо підуть у кращому разі через десять місяців. А за цей час ціни ще невідомо як можуть змінитися, у тому числі й підвищитись. Так бувало не одноразово.

Він подивився навкруги, шукаючі підтримки.

– Дійсно, якось воно не дуже клеїться. – Мляво підтримав товариша ветеринар господарства Володимир, який був набагато молодший за віком від своїх колег, – на сьогоднішній день в нас на забій нема що здавати. Відгодівля вибрана ще й з перевиконанням плану. Може тут якась інша проблема?

– Наказ є наказ. В усякому разі свині належать особисто Шефові, – зауважив, значно підвисивши голос, Сергій Васильович, – і тільки він має право вирішувати, що з ними робити. А ми повинні йому у цьому допомагати, за що він і плоте нам гроші.