Читать книгу Місяць-Луна - Виктория Сакуура - Страница 5

коли стихне пам'яті відлуння

і гомін зійде в шепіт

коли безодня тиші поглине всесвіт

покриє білим полотном світ наш навкруги

та крок за кроком, тремтіннням сердця

прийде нове покоління

чим зустрінуть іх?

Камінням? Словом?

Не знають наші «хомо» Слова

Не тямлять щирості та суті

Не знають що воно є таке та «Щирість»

Ідуть по кризі дитячі ніжки

не знаючи не жалю не болю

Іх кличе всесвіт і кличе іх він безупино

І все навколо кольорове

І тиша промовляє чистим почуттям

І Слово має сутніть

Лиш всесвіт памя"ятає хто ми

Лиш тише знає щирість

коли стихне пам'яті відлуння

і гомін зійде в шепіт…