Читать книгу Тетрамерон - Віктор Гребенюк - Страница 5

У полі він був, як во храмі. Пошепки молилися міріади свіч – підходили жнива, і повнозерне колосся з дня на день дожидало серпа. На пагірку розкинулася плащаниця маку й ромену. А ген край поля, за панським фільвáрком[8], старезним іконостасом стояв ліс: за ним причащається сонце. А ще долинав – десь ізтамідти – ледве вловимий спів «Херувимської». Мо’ – із душі?

Карпо з малих літ у церкві. Парубчаком дали читати Часослова, так щовідправи й читає; вже й голос не той. Вже й тримає лише для годиться, хіба коли-не-коли гляне: в голові зберігає усі письмена. «Вєлічіт душа моя Господа і возрадовался дух мой о Бозє, Спасє Моєм… Вся зємля да поклонітся Тєбє, і поєт Тєбє, да поєт же Імєні Твоєму, Вишній!..»

Карпо наклав хреста – Боже помагай – і взявся за косу: жжжих! жжжих! «Вся зємля да поклонітся Тєбє… да поєт же Імєні Твоєму, Вишній!»

Читає-то він Часослова давно, гарно, як належить – нарозспів, і титла[9] знає, і все, – а слів усіх так і не розуміє. І що воно таке – «Вишній»? Або ж – «Пасий Ізраїля, вонмі»? Або ще: «Отригну сєрдце моє слово благо»?

Батюшки – вони знають: їх у семінаріях мусили б навчити. Підійшов би коли до отця Аліпія, спитав, дак – ти що, все життя читаєш Писаніє і не знаєш, що таке «вонмі»?!

Бувало, брав книгу з церкви додому, на вечір. Читав сам – читав, щось здогадувався, читав поволі, насолоджуючись звучанням, читав, як уже всі полягали, читав, доки було гасу в лампі…

Оце й учора читав допізна. Як наранок прокинувся – іще слова не затихли в голові, так і пішов на косовицю з відлунням священних слів.

«Ащє лі кто Духа Хрістова нє імать, сєй нєсть Єгов. Ащє лі Хрістос в вас, плоть убо мєртва грєха раді»… Жжжих! жжжих! «Молю же ви, братіє, Імєнєм Господа нашего Іісуса Хріста»… Жжжих! жжжих! «Пісано бо єсть: погублю прємудрость прємудрих і разум разумних отвєргну»… Жжжих! жжжих! «Гдє прємудр, гдє кніжнік, гдє совопроснік вєка сєго»… Купи Біблію! Жжжих! «Понєже бо…». Що? Що таке? Хто це??

Покинув косу – тиша, аж дзвенить. Лише лелека в блакитному небі.

Видалось, мабуть.

Жжжих! жжжих! «Прємудрость же нє вєка сєго прєстающіх»… Жжжих! жжжих! «Но глаголєм прємудрость Божію в тайнє сокровенную»… Купи Біблію в місті. – Га? Знов? Хто це??

Спинивсь. Перехрестився. Випроставсь.

Ніде нікого. Скільки сягнути зором – ні лялечки.

Господи…

Чи не захворів ото?…

Знову – за косу.

Купи Біблію.

Піди до міста й купи Біблію, українською мовою: є. – За віщо, Господи? Я ж бідний, де мені до книжок!.. – Знайдуться гроші. Купи, і читай, і розумій. Читай, розумій, розголошуй – і не бійся, Дух бо Святий на тобі. – Та я ж, Господи… – Не бійся, черідко мала…

Карпо – вітром з поля! Аж закурилася тепла дорога! Ідуть люди з косами: «Ти куди?». Іде батюшка вигоном: «Що сталося?». – Гай-гай, я з янголом розмовляв! «Тю-тю», – люди. «Хрестися», – батюшка. Біжить Карпо щодуху, біжить не чуючи ніг…

Тільки впавши з розгону в м’який порох, охолов: отак-то. У гóрі надто не сумуй, у щасті надто не радій. Об що це я все-таки перечепився? Цеглина чи що… А це?!