Оглавление
Владимир Винниченко. Щось більше за нас
Володимир Винниченко: доля політика, митця і людини
НАРОДНИЙ ДІЯЧ
КРАСА І СИЛА
БІЛЯ МАШИНИ
АНТРЕПРЕНЕР ГАРКУН-ЗАДУНАЙСЬКИЙ
СУД
«САЛДАТИКИ!» Малюнок із селянських розрухів
«МНІМИЙ ГОСПОДІН» Малюнок
ТЕМНА СИЛА. З натури
МАЛОРОС-ЄВРОПЕЄЦЬ
НА ПРИСТАНІ. Ескіз
РАБ КРАСИ
«УМІРКОВАНИЙ» ТА «ЩИРИЙ» Лист чоловіка до жінки
ГОЛОД
КУЗЬ ТА ГРИЦУНЬ
ТАЄМНА ПРИГОДА
РАБИНІ СПРАВЖНЬОГО. З оповідань тюремної Шехерезади
ГЛУМ. Лист із тюрми
ЗАПИСНА КНИЖКА
КУМЕДІЯ З КОСТЕМ
ЩОСЬ БІЛЬШЕ ЗА НАС
ЧУДНИЙ ЕПІЗОД
ПРОМІНЬ СОНЦЯ
ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК
ПЕРЕМОЖЕЦЬ
ХОМА ПРЯДКА
«БАРИШЕНЬКА»
БАБУСИН ПОДАРУНОК
НАМИСТО
«ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ…»
«ГЕЙ, ХТО В ЛІСІ, ОБІЗВИСЯ…»
«ГЕЙ, ТИ, БОЧЕЧКО…»
«ОЙ, ВИПИЛА, ВИХИЛИЛА…»
«ТА НЕМАЄ ГІРШ НІКОМУ…»
«ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ…»
«БІЛЕСЕНЬКА»
«СТЕЛИСЯ, БАРВІНКУ, НИЗЕНЬКО»
ПРИМІТКИ
Отрывок из книги
У численних наукових і публіцистичних працях про Володимира Винниченка подаються діаметрально протилежні оцінки його літературної й особливо політичної діяльності. Але, насамперед, впадають у око його із присмаком великої гіркоти рядки зі щоденника, записані 25 травня 1918 р. у Каневі на Княжій горі: «Читати українську історію треба з бромом, – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: піддержавного) існування, що огризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування. Чи не те саме стає тепер? Тільки хотіли жити державним життям, як починається стара історія: Москва всіма силами вп’ялась і не хоче випустити. З другого боку вже стоїть Польща, наготовила легіони. Прийшов дужчий, вигнав Москву, одпихнув поляків і сам ухопив за горло й видушує все, що може. Збоку присмокталась і четверта – Австрія.
А всередині те ж саме. Паршиві шанолюбці, національне сміття, паразити й злодії продають на всі боки: хто більше дасть. Нащадки прадідів поганих повторяють діла дідів-поганців. І розшарпаний, зацькований народ знову безпомічний жде, якому панові його оддадуть ‹…› Ні, ні української історії, ні українських газет читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження не можна».
.....
– Так… Ну, так от що… А ти дуже любиш? – (Треба бути чесним, треба бути твердим.)
– Дуже, дуже, дуже…
.....
