Одного разу на Дикому Сході

Оглавление

Владислав Івченко. Одного разу на Дикому Сході

Розділ 1. Втеча

Розділ 2. Наздогнати та випередити

Розділ 3. Зустріч Із Вовчою дивізією

Розділ 4. Незвичайний полон

Розділ 5. Небезпечні перегони

Розділ 6. Незвані гості

Розділ 7. Битва на пагорбі

Розділ 8. Сотник розповідає історію і потрапляє в історію

Розділ 9. Москва дає добро

Розділ 10. Великі приготування і небачена битва

Розділ 11. Охтирські пригоди

Розділ 12. Спроба № 2

Розділ 13. Що далі

Отрывок из книги

– Копайте собі могили! – крикнув матрос Жникін і грізно подивився на полонених.

Широкий степ з уже вигорілою під палючим літнім сонцем травою. Посеред степу стояв віз, у який було запряжено двоє заморених конячок, що в’яло крутили хвостами, женучи в’їдливих ґедзів. На возу сидів чоловік років тридцяти у сірих штанях, латаній сорочці, підперезаній шкіряним поясом з кобурою. Чоловіка звали Четвер Загорулько, або просто Чет. Він був широкоплечий, довгорукий, з великою головою, прикритою солом’яним кашкетом. Чет повернувся з царської війни, жив собі вдома, нікого не чіпав, а тепер був мобілізований до Червоної армії.

.....

– Навіщо? – наче не зрозумів Чет.

– Водички попити. З нею, – засміявся хрипко вістовий і кивнув Четові за спину, подивився на Міру. – Хочеш же водички, красуне?

.....