Оглавление
Володимир Духопельников. Хрещення Русі
Хрещення Русі
Зародження релігійних вірувань
Становлення і поширення християнства
Язичницькі вірування східних слов’ян
Становлення давньоруської держави
Хрещення княгині Ольги
«І було наречено їй у хрещенні ім’я Олена»
Ставлення Святослава до християнства
«І поставив кумири на пагорбі»
«Пізнав я істинного бога»
«І наказав хрестити Киян»
«Ярослав митрополію встановив»
«И радовашеся Ярослав, видячи багато церков»
Полюбив словеса книжкові
Отрывок из книги
Релігійні1 вірування виникли практично з зародженням людського суспільства багато тисячоліть тому, коли людина ще тільки розпочала пізнавати світ і сфера пізнаного була невеликою. Учені називають цей етап періодом архаїчної свідомості. Найважливішою рисою такої свідомості й стало прагнення пояснити явища природного і суспільного життя дією надприродних сил, богів і демонів. Саме вони й були основними дійовими особами стародавніх релігій і стародавніх міфів.
Важливою рисою архаїчної свідомості, що проявляється в первісній міфології, є ідеологічний синкретизм (синкретизм – від грецьк. «з’єднання», «зрощення») – нерозчленованість уявлень про природу й суспільство. Поява сонця та інших елементів природи трактується, наприклад, у міфах як результат діяльності тих же самих творців-деміургів (боголюдей), що й поява ковальського промислу та інших елементів людської культури. Наділені надприродною могутністю міфічні істоти обожнювалися й ставали предметом релігійного поклоніння. грецькі міфи, наприклад, розповідають, як Прометей виліпив людей з глини і наділив талантами. Він подарував людям вогонь, «передав їм премудрість чисел і вигадав для них складання букв – матір всіх мистецтв і основу пам’яті». Він привчив тварин до ярма, винайшов колесо й оснастив судна вітрилами.
.....
Християнські громади потребували й спеціальних людей, які б керували повсякденним життям громад: збирали пожертви, розподіляли допомогу, готували притулок для переслідуваних, відвідували хворих і ув язнених. Так з являються старшшини-пресвітери. До їхніх функцій входили організаційно-господарські питання життя громади. Їх обирала громада і вводили в посаду апостоли (обряд висвячення). У «Діях апостолів» і в посланнях Павла пресвітери називаються також єпископами, тобто наглядачами (в українському перекладі – опікунами5), пізніше їх стали називати владиками.
Окрім посади єпископа в громадах з’являються й служителі нижчого рангу – диякони. Вони мали бути непорочними, не багато відданими вину, не сріблолюбними. Диякони прислужували під час трапез причастя. Після трапези вони відносили освячені дари хворим братіям і тим, хто потрапив до в’язниці.
.....
