Горить свiча
Описание книги
«Горить свіча» – твір багатогранний, присвячений історичним подіям 1240 року, падінню Києва під ударами Батиєвих полчищ, руйнуванню Південної Русі. В. Малик, докладно вивчивши історичні джерела, використавши фактичний матеріал Київського, Галицько-Волинського літописів, «Повісті про руйнування Рязані Батиєм», «Сказання про убієння в орді Михайла Чернігівського і його боярина Федора», не лише показує падіння давньої столиці, а й розкриває причини, що призвели до цього лиха, корені незнищенності української нації, яка відроджувалась навіть на руїнах цивілізації.
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. – літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій – взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до «останнього моря» через галицько-волинські землі – показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором
Отрывок из книги
В літо 6746 (1237). Окаянні татарове зимували коло Чорного лісу і звідти прийшли тайкома лісами на Рязанську землю на чолі з царем їхнім Батиєм… І обложили Рязань, і огородили її острогами у місяці грудні, в шістнадцятий день… Князь же Юрій Рязанський заперся в місті з мешканцями, а князь Роман відступив до Коломни зі своїми людьми. І взяли татари приступом місто двадцять першого грудня, убили князя Юрія Інгваровича та його княгиню, а людей умертвили – одних вогнем, а інших мечем – чоловіків, і жінок, і дітей, і ченців, і черниць, і священиків. І було безчестя черницям, і попадям, і добрим жонам, і дівицям перед матерями та сестрами. Тільки єпископа уберіг Бог: він виїхав перед тим, як татари почали оточувати місто. І, перебивши людей, а інших забравши в полон, вони підпалили його…
В літо 6747 (1238). А татари пішли і захопили Москву, а князя Володимира, сина великого князя Юрія, взяли в полон. І пішли незліченною силою, проливаючи кров християнську, до Володимира, і… взяли місто, і підпалили його. Побачили князі, і єпископ, і княгині, що місто горить і люди вмирають у вогні, а інших рубають мечами, і побігли – князі в Середнє місто, а єпископ і княгиня з невістками, і з дочкою, княжною Феодорою, і з онучатами, і з іншими княгинями, і бояринями, і многими людьми – в церкву Святої Богородиці і зачинилися на хорах. А татари взяли Середнє місто, вибили двері церкви і, зібравши багато дров, обклали церкву і підпалили. І всі, хто був там, задихнулися – і так віддали душі свої в руки Господа. А інших князів і людей татари порубали. І звідти вони розсіялися по всій землі Володимирській… І полонили всі міста по Волзі до самого Галича Мерського… А інші пішли до Юр’єва, і до Переяславля, і до Дмитрова і взяли ті міста. А ще інші пішли і взяли Твер і вбили в ній сина Ярославового. І всі міста захопили в Ростовській та Суздальській землях за один місяць лютий, і немає такого міста аж до Торжка, де б вони не побували.
.....
«Мабуть, я їй здаюся бридким чудовиськом, – подумав він з досадою. – Ще б пак! Патли і борода – як у попа, а пожадливість – як у вовка! Є з чого чудуватися!»
Йому було ніяково, соромно, і він відклав ложку.
.....