Читать книгу Чумацький шлях - Володимир Нагорняк - Страница 2
Віща птиця
Оглавление(Вечір перший; розповідь діда Сташка)
Давно було се, – гей, роки! —
Стояли ми біля ріки…
Удавана маска чумацького погонича Митра миттю спадає з дідового обличчя: «Біля якої се річки вони стояли, га?.. Бо скажеш, що брешу… Ага… Ні!.. А-а-а.. Не важно!» І знову постає перед Василем не знаний-перезнаний сільський дід Сташко, а, їй-богу, справжнісінький чумак.
Як зараз бачу:
тагани…
А скільки снилися вони?!
Біліє місяць…
О! Огонь,
Немов живий,
тече з долонь —
Кипить,
кипить у таганах
Чумацька каша…
На волах
Лосниться шкіра аж —
од місяця…
І стає собою, сьогоднішнім: ворушить вогнище, тягне – закашлявся – люльку… Василь же, та ти що?! – ні звуку! Чув же від інших: страшно не любить дід Сташко коли його перебивають. Василь, здається, і дихати боїться… Нарешті! Заговорив:
Згадаю – й не знаходжу місця я!..
То не по небу —
по душі проляг —
Не по степу —
чумацький шлях…
– очі старого повільно-повільно здіймаються в літнє вечірнє небо; і рука; випрамляється вказівний – показує: – Чумацький шлях…
Трапилась одного разу з чумаками така пригода… Я тоді у них за погонича був – (а я, як вдає з себе прапрадіда свого, ну, того, що Митром називався, артист!) – якраз кашу доварював – перемішував, щоб не пригоріла. Чумаки ж одпочивали біля другого огнища: дядько Данило, дядько Петро, дядько Осип… Га?… Ага, підходить до них Старший Чумак, – дядько Мартин, здається, Мартин, Мартин, – та дядько Охрім.
