Читать книгу Володимир Мономах - Володимир Ричка - Страница 3

Володимир, наречений у хрещенні Василієм, народився 1053 року від шлюбу улюбленого сина Ярослава Мудрого – Всеволода з дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха – Марією: «У рік 6561 [1053] у Всеволода родився син Володимир од цесариці грецької». Про своє походження Володимир не без гордощів розповідає у складеному ним на схилі літ Повчанні дітям: «Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, а руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю з Мономахів»[9].

Його хрестильне і княже ім’я, схоже, свідчить про те, що він був названий так на честь свого прадіда – хрестителя Русі Володимира-Василя Великого.

Правляча династія Київської Русі була поєднана узами матримоніального споріднення з багатьма королівськими домами Європи. Ми, українці, із задоволенням і гордістю називаємо князя Ярослава Мудрого (1019–1054 рр.) «тестем Європи». Справді, одна з його доньок – Анна Ярославна була «королевою Франції» (Іль-де-Франса), а дві інші – дружинами королів Норвегії й Угорщини.

Сам Ярослав був одружений зі шведською принцесою Іриною-Інгігердою, донькою шведського короля Олафа Шьотконунга. Від цього шлюбу народилися всі його сини. Старший Ізяслав, який успадкував від батька київський престол, одружився з донькою польського короля Мешко – Гертрудою. Його наступник на київському престолі Святослав Ярославич взяв собі за дружину дочку німецького графа Леопольда фон Штаде, а молодший Ярославич, Всеволод – вже згадувану доньку візантійського імператора Константина Мономаха.

Подібні pacta matrimonialia визначали відповідні політичні стратегії, європейське партнерство Київської Русі. У зворотній перспективі непоцінованим залишається те, що іноземні дружини привносили в повсякденне життя княжого двору культурні традиції своєї країни, свої мови і звичаї. Тому, либонь, кожен князь мав досить вільно володіти не менш ніж трьома мовами, щоб розмовляти зі своєю матір’ю, в якої він виховувався років до шести-восьми, з батьком, дружиною і підданими. Отож важко встановити, яка мова була для них рідною.

Визначальною для двірцевої культури Київської Русі, стилю життя її політичної й церковної еліти була відкритість зовнішнім культурним впливам, у їх творчому синтезі на грунті києво-руської (слов’янської) самобутності.