Читать книгу Соната для вітру та ночі - Ярослав Трінчук - Страница 1

Метод – універсум, що надає поняттям, явищам, вчинкам певного специфічного наповнення. До прикладу: украсти – злочин. У всі часи, в усіх народів. Застосував метод – нема крадіжки, є бізнес, політика, закон. Крім того Метод – цей геніальний винахід людини – дає можливість робити аналіз, прогноз, давати оцінку, і результат буде таким, яким його накреслить Метод. Метод регулює стосунки між державами, народами, спільнотами, а також між кримінальниками та політиками. Останніх тасує відповідно до вимоги сильнішого і визначає їм місце у соціумі – кому владу, кому тюремні нари. Безвідносно до вчинку. Метод – це спосіб обманути, перемогти, убити. Ворога, ближнього, невинного. (Згадаємо Давида й Голіафа, Івана Хрестителя, Ісуса Христа). Метод – спосіб утвердитись, зневаживши слабкого, відвоювати собі місце, знищивши суперника. Метод – прагнення і оправдання гріха, втеча від нього і втеча до нього, спосіб дослідження його. Метод – спосіб заперечення гріха. Метод – строїтель цивілізацій і їх убивця; бордель, що надає притулок збоченцям, комуністам і піратам, а безпринципності – опору; Метод оправдовує війни, злочини, насильства, що творяться з єдиною метою – забрати собі чуже. Саме у Методі знаходять виправдання бридотні справи Верховної Ради України чотирнадцятого скликання та президента Кучми. Після колеса, Метод – винахід найвидатніший, якщо не рахувати міні юбки. Кінець двадцятого століття приніс Методу суперника. Точніше – ворога. Ворога, який спроможний Метод зруйнувати. Це комп’ютер та Інтернет. Інтернет, якщо знайде опертя у християнстві, уб’є не тільки Метод – всі похідні його. Інтернет змінить цивілізацію – цивілізацію фізіології змінить на цивілізацію розуму. Коли ж не зробить це, то перетвориться на милиці до розуму, ускладнить відносини людини та природи і сприятиме знищенню природи. Цебто – самої людини. Отже, започаткує парадигму нового Методу. Не забуваймо: потоп (покарання) – це Метод. Чорнобиль – теж. Власне, початок Методу – то вигнання із Раю. Цікаво, чому Творець так учинив? Чому вигнав із Раю своє творіння? Посягнули на те, чим скористатись не змогли би? Ні. Впустили (пізнали) зло у свої душі. За це покару має нести тіло. «За те, що ти… їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого…» Відтоді тіло стає вмістилищем отого зла, керується цим злом і, вписуючись у довкілля, сіє зло. І пожинає зло. Але Декарт не винен, що існує Метод.

Так розмірковував собі Василь Бутович, намагаючись, вже вкотре, увійти до інформаційного поля Землі, як заповідав йому колись Братишин, його навчитель, його друг, кому вдалося з Полем законтактувати. Та не дається Поле Василеві. Братишину далося, йому – ні.

Але він впертий. І хоче знати: чому людина зла, нікчемна, агресивна; чому вона зрадлива, обмежена, нещасна. Хоча… він знає. Людина – раб фізіології своєї. Оце – і вся причина. Адаму захотілося пізнати, що є зло – ну і пізнав. На власній шкурі. Цебто, фізіології. Творець заборонив досліджувати зло, Адам порушив заборону й впустив його до себе. З тих пір воно вжилося з нами так, що відшкребти його від себе людина вже не годна. Вигнання з Раю – це програма на плотську насолоду, еротику, фізіологію як на найвищу цінність. Тому людина так себе поводить, як прагне її плоть – і творить зло. А він, Василь, шукає дива. Того, чого не може бути. Та коли чесно, він боїться знати правду. От він пізнає Істину, а далі як? – у мозок б’є питання, і відповідь: а що, коли вона жахлива? Що було би, якби то хтось в перших роках двадцятого століття заглянув в Інформатикум й побачив там двадцятий вік із озвірілим homo? Він просто збожеволів би.

Тож треба ставити собі прості завдання – ввійти до Поля, взяти знання, що будуть чинником у творенні цивілізації нової (саме так – цивілізації розуму) і нав’язати люду культурну парадигму. Правда, він трохи сумнівається, чи можна щось змінити на землі. Адже були Пророки, ну й що? Нічого. Хіба що здивування після того, як збудеться пророцтво. Людина знає, що є добро і зло. І чинить зло. Як вияв волі. Так, він увійде до Інформатикуму, в нього сумніву нема. Бо, як по великому рахунку, там були вже до нього. Бетховен, Моцарт, Ведель, Бах отримували символи із неба й перекладали їх на ті, які людина здатна зрозуміти – звуки, гармонію. Символи, що можуть свідчити про Абсолют. Адже Гармонія – складова Абсолюту. Гармонія – свідок безсмертя. Тепер він знає: повернення до Раю – то заперечення цивілізації фізіології і перемога розуму. Це буде нова парадигма нашого буття, цивілізаційного процесу. Ото і все. Власне, так говорив колись Братишин. Його учитель. Шкода, що після операції він втратив здатність входити до Інформаційного поля, але щастя, що вони живуть зараз з дружиною здорові і в радості. Та ще й виховують другого сина …

– Якщо я можу щось зробити задля цього – мушу робити, – сказав до змученого відображення у дзеркалі.

Ще в нього є бажання побільше знати, що діється у світі. Хто скільки робить зброї, яку, коли застосувати хоче і проти кого, ну, й таке інше. Дещо він вже знає. Просто ламає чужі сайти й читає з файлів. Як найдосвідченіший хакер. Правда, один сайт зламати не може. Ось уже скільки часу мордується над ним, а результату жодного. Це принижує його гідність професійну, не дає спокою і створює психологічний, емоційний, політичний, сексуальний дискомфорт.

Та жарти жартами, а працювати треба. І він налагоджує знову всі прибори, молиться, заплющує очі і починає медитувати… Так проробляв вже сотні раз… Тиша, наче завмерло все. Потім заледве чутний шелест – чи іній осипається, чи хтось десь там гортає книжку. І раптом… а, може, то йому причулося? Чи справді сказано: «пиши»? У тому шелесті він виокремлював вже цифри, букви і слова. Коли все записав, зберіг у пам’яті комп’ютера, то шелест зник.

Василь отямився. На дисплеї виділявся незрозумілий йому набір цифр, букв і символів.