Читать книгу Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек - Страница 9

У той час, коли галицькі ліси бачили, як австрійське військо дає драла через річку Раб, а на півдні, в Сербії, всі австрійські дивізії заслужено діставали припарки, австрійське військове міністерство згадало про Швейка й покликало його, щоб він допоміг урятувати монархію з такої халепи.

Коли Швейкові принесли повістку з наказом за тиждень з’явитися на Стршелецький острів для медичного огляду, він саме лежав у ліжку, бо ревматизм знову не давав йому спокою. Пані Міллерова на кухні варила для нього каву.

– Пані Міллерова, – почувся з кімнати тихий Швейків голос, – ідіть-но сюди на хвилинку.

Служниця підійшла до ліжка, і Швейк таким самим тихим голосом сказав:

– Пані Міллерова, сядьте, будь ласка. Його голос звучав таємниче й урочисто.

Коли пані Міллерова сіла, Швейк підвівся на ліжку і проголосив:

– Я йду в армію!

– Мати Божа! – вигукнула пані Міллерова. – А що ж ви, паночку, будете там робити?

– Воювати, – відповів Швейк замогильним голосом. – Австрії скрутно доводиться. Згори лізуть уже на Краків, а знизу пхаються в Угорщину, скрізь нас молотять, аж пір’я летить. Тому й мене до війська призивають. Я ж вам тільки вчора читав у газеті, що над нашою дорогою батьківщиною нависли якісь хмари.

– Таж ви, паночку, неспроможні тепер і пальцем поворухнути.

– Це дурниця, пані Міллерова, поїду на війну в візочку. Знаєте того кондитера, за рогом? У нього такий візок є. Він колись у ньому возив провітрюватись свого кульгавого шкарбуна-дідуся. Ви, пані Міллерова, на тому візку й доставите мене до війська. Пані Міллерова заплакала.

– Чи ж не побігти мені, ласкавий пане, по лікаря?

– Нікуди ви, пані Міллерова, не підете, я хоч і хворий на ноги, проте чим я не гарматне м’ясо? А в таку пору, коли Австрії не до танців, кожен каліка повинен бути на своєму посту. Не хвилюйтесь і варіть собі каву далі.

І в той час, як пані Міллерова, заплакана й схвильована, цідила каву, бравий вояк Швейк, лежачи в ліжку, співав:

Перелякана пані Міллерова, вражена жахливою бойовою піснею, забула про каву й, тіпаючись усім тілом, із острахом дослухалась, як бравий вояк Швейк співає далі, лежачи в постелі:

– Заради Бога, ласкавий пане, я вас благаю, – почулося з кухні жалісне хлипання, але Швейк до кінця проспівав свою бойову пісню:

Пані Міллерова метнулася до дверей та побігла по лікарів. Повернулася вона за годину. Швейк тим часом задрімав.

Раптом його збудив якийсь опасистий добродій. З хвилину він тримав руку на Швейковому лобі й говорив:

– Не бійтеся, я лікар Павек із Віноград, дайте руку, а цей термометр покладіть під пахву. Гаразд. Покажіть язик, висуньте його, ще більше, так його й тримайте. Від чого померли ваші батько й мати?

І ось тоді, коли Відень пнувся із шкіри, щоб усі народи Австро-Угорщини подавали приклади беззастережної вірності й любові, лікар Павек прописав пацієнтові проти його патріотичного запалу бром, порадивши відважному й бравому воякові Швейку не думати про військо.

– Лежіть рівно й не хвилюйтесь. Я завтра навідаюся знову.

Наступного дня він прийшов і поцікавився на кухні в пані Міллерової, як почуває себе пацієнт.

– Гірше, пане лікарю, – із щирим смутком відповіла служниця. – Вночі, як його знову схопив ревматизм, він, пробачте на цім слові, почав співати австрійський гімн.

Лікар Павек був змушений реагувати на цей новий вияв лояльності пацієнта збільшеною дозою брому.

На третій день пані Міллерова доповіла лікареві, що Швейкові погіршало.

– Пополудні, пане докторе, він послав мене по карту воєнних дій, а вночі, в гарячці, марив, що Австрія переможе.

– А порошки приймає точно, як прописано?

– Та він, пане лікарю, по них ще й не посилав.

Засипавши Швейка низкою докорів і заявивши, що ніколи більше не прийде до людини, яка відкидає його лікування бромом, доктор Павек пішов.

За два дні Швейк уже мав з’явитися до призовної комісії. До цього він ретельно приготувався. По-перше, послав пані Міллерову купити йому військового кашкета, а по-друге, у кондитера за рогом позичити візка, на якому кондитер колись возив подихати свіжим повітрям свого кульгавого діда-шкарбуна. І, нарешті, згадав, що потребує милиці. На щастя, кондитер, як родинну пам’ятку, зберіг і милиці.

Бракувало Швейкові лише рекрутського букетика. Але пані Міллерова роздобула його. Вона за ці дні змарніла й всюди, де б не йшла, плакала.

Того пам’ятного дня празькі вулиці побачили приклад зворушливого патріотизму: літня жінка штовхала поперед себе візок, на якому сидів чоловік у військовому кашкеті й розмахував милицями. Начищений франтик[67] на його кашкеті аж сяяв, а на піджаці красувався барвистий рекрутський букетик.

Безперестанку вимахуючи милицями, цей чоловік щохвилини кричав на всю вулицю: «На Бєлград! На Бєлград!»

За ним ішов цілий натовп, який розрісся з невеличкої купки людей, що зібралися перед будинком, звідкіля Швейк виїхав до війська.

Швейк міг констатувати, що деякі поліцаї на перехрестях віддавали йому честь.

На Вацлавській площі юрба навколо Швейкового візка зросла до кількохсот чоловік, а на розі Краківської вулиці вони побили якогось студента-бурша в корпорантській шапочці, який вигукнув Швейкові: «Heil! Nieder mit den Serben!»[68]

На розі Водічкової вулиці в цю історію втрутилася кінна поліція, розігнавши натовп.

Коли Швейк показав дільничному інспекторові повістку, де чорним по білому було зазначено, що він мусить сьогодні ж стати перед призовною комісією, інспектор трохи розчарувався і, щоб запобігти бешкетам, наказав двом кінним поліцаям конвоювати візок зі Швейком на Стршелецький острів.

Про всю цю подію в «Празькій офіційній газеті» з’явилася стаття такого змісту:

ПАТРІОТИЗМ КАЛІКИ

Учора близько полудня перехожі на головних празьких вулицях були свідками сцени, яка красномовно свідчить про те, що у величну та серйозну добу сини нашого народу можуть подати чудовий приклад вірнопідданства трону старого монарха. Здавалося, ніби повернулися часи стародавніх греків і римлян, коли Муцій Сцевола пішов разом із іншими в бій, незважаючи на свою обгорілу руку. Каліка на милицях, якого стара матуся везла на інвалідному візочку, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття й щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб віддати усі сили й навіть життя за свого монарха. І коли його заклик «На Бєлград!» мав такий жвавий відгук на вулицях Праги, то це свідчить, що пражани подають зразкові приклади любові до батьківщини і монаршого дому.

Точнісінько так писалося і в «Праґер Таґеблатт».[69]

Там стаття закінчувалася приміткою, де переповідалося про те, що каліку-добровольця супроводив загін німців, які оберігали його власним тілом від самосуду чеських агентів Антанти. «Богемія»[70] теж вмістила відгук про цю подію, вимагаючи нагороди для каліки-патріота, і оголосила, що редакція приймає від німецьких громадян дарунки для невідомого героя.

Отже, ці три газети твердили, що чеська земля не могла породити шляхетнішого громадянина. Однак панове з призовної комісії були про це іншої думки, особливо військовий лікар Баутце, людина невблаганна, яка в усьому вбачала шахрайські спроби викрутитися від військової служби, фронту, куль і шрапнелі.

Всі знали його вислів: «Das ganze tschechische Volk ist eine Simulanten bande!»[71]

За десять тижнів своєї діяльності він з 11 000 громадян визнав 10 999 симулянтами і був би добрався й до одинадцятитисячного, коли б цього щасливчика не розбив параліч саме тієї миті, коли лікар заревів на нього: «Kehrt euch!».[72]

– Винести цього симулянта! – наказав Бауце, пересвідчившись, що той помер.

І ось саме перед ним цього пам’ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався.

– Das ist wirklich ein besonderes Feigenblatt[73], – сказав Бауце, – таких фігових листків, мабуть, і в раю не бувало.

– Звільнений через недоумкуватість, – оголосив фельдфебель, переглядаючи Швейкові документи.

– А ще які у вас хвороби? – спитав Бауце.

– Насмілююсь доповісти, в мене ревматизм, але я служитиму найяснішому цісареві до останньої краплі крові, – скромно сказав Швейк. – У мене коліна набрякли.

Бауце страшним оком зиркнув на бравого вояка Швейка і загорлав:

– Sie sind ein Simulant![74]

Потім, звернувшись до фельдфебеля, з крижаним спокоєм наказав:

– Den Kerl sogleich einsperren![75]

Два солдати з багнетами на гвинтівках повели Швейка до гарнізонної в’язниці. Швейк, спираючись на милиці, з жахом відчував, що його ревматизм починає зникати.

Пані Міллерова з візком чекала на Швейка біля мосту. Побачивши його між багнетами, вона заридала й відійшла від візка, щоб уже ніколи більше до нього не повертатись.

А бравий вояк Швейк скромно йшов під конвоєм озброєних захисників держави. Багнети сяяли в променях сонця, а на Малій Страні перед пам’ятником фельдмаршалу Радецькому[76] Швейк гукнув до юрби, що їх супроводила:

– На Бєлград! На Бєлград!

А маршал Радецький замріяно дивився зі свого п’єдесталу, як бравий вояк Швейк шкутильгає на старих милицях з рекрутським букетиком на піджаці, дослуховуючись, як якийсь поважний пан пояснює юрбі, що це ведуть дезертира.