Читать книгу Руденька - Юля Пилипенко - Страница 4

Моя барна стійка була захаращена десятками книжок: я захоплювалася творчістю Моне, я дізналася все про життя Ван Ґоґа, Тулуз-Лотрека, Ґоґена, Анрі Руссо й усіх імпресіоністів… я запоєм читала Стендаля, Мопассана, Гюґо і Андре Моруа… Аполлінер став моїм улюбленим поетом, Пікассо й Далі – майже кумирами… Це була якась невтолима спрага до знань: мені подобалось і відчувати цю спрагу, і насичувати її… Я була в захваті, коли дізналася, що Далі розробив лого для карамельки «Чупа-чупс»…

Господи, ну як мені дати їм зрозуміти, що мій жах не в сонному кошмарі… а в тому, що прокидаючись я розумію: все це був тільки сон… Усе перевернулося: у своїх снах я бачила іншу реальність… сонячну, таку, якою був мій Листопад. А в реальному житті не було нічого, крім туги й незміренного смутку. Історія повторювалась. Як мені пояснити їм, що треба просто дати мені спокій? Усе. Мене немає: я вмерла, випарувалась, заховалася, полетіла геть, зачинилася в шафі, позичила у Гаррі Поттера мантію-невидимку… обирайте будь-яку легенду, що не образить вашого самолюбства… лишень припиніть мені дзвонити і називати мене «моя дівчинко». Досить читати мені по телефону казки на ніч і розповідати, як багато ви всі готові для мене зробити. Панове, я ніколи не була «вашою дівчинкою» і ніколи нею не буду! Я більше не користуватимусь Інтернетом і не відповідатиму на ваші дзвінки. ЩЕЗНІТЬ! Моє серце належить тільки Йому і більше нікому. А ще один чоловік нещодавно це серце збурив…

P. S. Так не може далі тривати… мене врятує або Париж, або трохи сонця… а ще краще – паризьке сонце.