Читать книгу Танго долі - Юлія Шеко - Страница 3

Я ліниво розплющила очі, відчувши біля носа приємний аромат свіжого хлібу. На столику біля ліжка стяла таця з двома шматочками тостів та фруктовою вівсяною кашею.

– Це все, що я зміг вигадати із знайденого на кухні. – помітив моє пробудження Богдан. Він сидів на дивані навпроти. – Тобі треба підкріпитися.

– Сніданок у ліжко? – запитала я, піднімаючи подушку, щоб сісти.

Ниючим болем відізвалась нога – напевно, дія знеболювального минула і зламана кістка поспішила нагадати про себе.

– Боляче? – запитав у свою чергу Богдан відреагувавши на мій тихий стогін.

– Трішки. – відповіла я, хоча насправді біль був досить сильним.

– Сподіваюсь, ти не проти, що я затримався у тебе? – запитав він, хоча я зрозуміла, що відповіді моєї не потребував. – Я подумав, що тобі буде потрібна моя допомога.

– Так, дякую. – зніяковіла я, не знаючи чим викликала його прихильність. – Але ти можеш йти, якщо тобі потрібно. Я й сама впораюсь.

– Ти впевнена? Я дзвонив твоїм подругам, Олеся сказала, що приїде до тебе ввечері.

Я здивувалась цій новині – він дзвонив моїм подругам? Чи не почулося мені?

Він турбується про мене. Але чому?

– Ти дивачка. – сказав він, помітивши моє замішання. – Але подобаєшся мені…

У двері наполегливо дзвонили. Поки я дошкутильгала до них, моя голова була готова вибухнути.

– Леська! – вигукнула я подрузі на порозі. – Ти що, збожеволіла?

– Вітусік, ти як? – заметушилась Олеся. – Як почуваєшся? Куди ти вляпалась в цей раз?

– Нікуди я не вляпалась. – з образою відповіла я і пропустила її всередину. – Всього на всього зламала ногу.

– Всього на всього? – передражнила подруга. – А як же тепер наша поїздка в Буковель?

– Ти гадаєш, що моя нога буде в недієздатному стані ще пів року? – питанням на питання відповіла я. – Ну дякую тобі за чудові перспективи і віру в моє одужання!

Прострибавши на одній нозі до кухні, я ввімкнула чайник і присіла на табурет. За мить до мене приєдналась Олеся, одразу ж підходячи до холодильника.

– Як завжди, порожньо… – задумливо, ніби до самої себе, сказала вона. – І з чого тобі приготувати їсти?

– По-перше, я не настільки немічна аби не бути спроможною приготувати собі якусь страву. – відповіла я, слідкуючи за її хаотичними рухами. – По-друге, кілька годин тому мене вже нагодували сніданком.

Подруга відірвалась від розглядання полиць холодильника і зацікавлено подивилась на мене.

– І хто ж це був?

– Богдан. – легко відповіла я, ніби вона й сама мала про це здогадатися.

– А куди ж він зник? – з нотками розчарування запитала вона. – Мені сподобалося з ним спілкуватися. Напевно, він єдиний, хто справді підходить тобі.

– І з чого ж ти зробила такі висновки, – з іронією запитала я. – Якщо майже весь вечір ти цілувалася зі своїм Ванею в закутках кафе?

Я помітила, що вона почервоніла.

– Між іншим, це був перший повноцінний вечір, проведений без Макса. – виправдалась вона. – Якби ти знала наскільки у подружньому житті не вистачає романтики… Я вже й забула, що значить проводити з коханим цілий день, не боячись бути потурбованою дитиною.

– А Богдан тобі точно підходить! – додала вона за хвилину. – Він такий серйозний та розумний… Думаю, він зможе стримувати твою енергію і направляти її в мирне джерело.

– Тобто я направляю її у невірному напрямку? – образилась я.

– У деякі моменти так. Хоча, можливо, саме це і зробило тебе особливою в його очах?

Ми сиділи на дивані і, щільно закутавшись у ковдру, переглядали романтичний фільм. Сюжет підходив до кінця і ми вдвох ледь не плавали у морі власних сліз. Ніколи не любила таких стрічок! Тоді чому я її дивлюся зараз?

– Ваня з Максом сьогодні вдвох на господарстві? – запитала я, коли подруга заправляла постіль.

– Ага. – погодилась вона, продовжуючи боротися із широким простирадлом. – Боюся, нічого доброго з цього не вийде, але ж мають вони колись привчатися до самостійності. А то у них раптом що – одразу до мами. А тут все, лафа кінчилась.

– Я навіть телефон вимкнула. – по-дитячому сказала вона і покрутила переді мною слухавкою. – Вечір свободи та спокою!

Я дивилась на неї з посмішкою – така проста річ, як ночівля поза власною домівкою приносить їй невичерпну радість. І хоча я знала, що вона просто обожнює двох своїх чоловіків, на мить задумалась – може Іра була права щодо вагітності? Що не варто прив’язувати себе до іншого, віддаючи йому все своє життя, якщо ти ще не готовий до цього? І зрозуміла – такий крок має бути сто разів обміркований, адже назад шляху вже не буде…

– Ну що, тепер твоя черга розповісти про Богдана детальніше. – почала Олеся, сівши на щойно заслане ліжко. – Горю від нетерпіння, чекаю подробиць.

Її очі світилися, а я знала, що розповідати – нічого. Сказати їй про це чи вигадати щось?

Раніше, ще в шкільні роки ми часто збиралися вп’ятьох аби поділитися найпотаємнішими секретами та враженнями. Ми знали, коли кожна вперше поцілувалась, закохалась та втратила незайманість. Між нами ніколи не було ні таємниць, ні брехні.