Читать книгу Письменники про футбол. Літературна збірна України - Андрей Кокотюха, Максим Кидрук, Сергей Жадан - Страница 8

Сенсація трапилася в міжсезоння. Центральна футбольна влада з Москви, яка, виявляється, також уважно спостерігала за процесом, оголосила цілком карколомне рішення: призначити Лобановського Валерія Васильовича та Базилевича Олега Петровича тренерами збірної СРСР; базовою для збірної командою визначити київське «Динамо».

Таким чином, уперше в історії (буде ще вдруге) здійснилося те, про що вболівальники України жартували, починаючи з 1966 року. Тоді відбувався Чемпіонат Світу в Англії. Радянська збірна виступила на ньому вдало, але два останні матчі – півфінал проти ФРН та за третє місце проти Португалії – програла, унаслідок чого фінішувала тільки четвертою. В Україні на це відреаґували фрашкою: «Що слід було зробити для того, аби збірна СРСР перемогла на Чемпіонаті Світу? – Треба було трохи змінити її склад: Мунтян, Поркуян і ще дев’ять київлян».

Минуло дев’ять років – і збірна СРСР справді стала означати «Динамо» Київ. І в ній навіть грав, до того ж одну з ключових ролей, той-таки Володя Мунтян. А також іще як мінімум десятеро «київлян».

Сезон-75 – це перший і, здається, найчистіший за якістю прорив. Лобан і Базиль виграли в ньому все: першість СРСР, Кубок Кубків УЄФА, Суперкубок, збірною пробились у чвертьфінал Чемпіонату Європи з майже безнадійної ситуації, залишеної попередніми тренерами й командою. Коли я пишу «виграли все», то забуваю про Кубок СРСР. Його вони того сезону не виграли, але це здалося найменш суттєвим і настрою не зіпсувало.