Читать книгу Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Бойчук - Страница 49

До хвороб кісток належать періостит (запалення окістя), остит (запалення кістки), некроз кістки (омертвіння), карієс (розпад кісткової тканини з утворенням на поверхні дефекту – кісткової виразки), остеомієліт (запалення кісткового мозку, ендосту, компактної речовини та окістя). Причинами їх виникнення є закриті й відкриті механічні пошкодження, гострі гнійні запальні процеси, що локалізуються навколо кістки, до чого призводить порушення обміну речовин, обумовлене вітамінною, мінеральною недостатністю та іншими причинами.

Будь-який курс лікування визначає ветеринарний лікар, який призначає спокій, сухий холод, тиснучу пов’язку, внутрішньокісткове введення препаратів, оперативне втручання тощо.

Остеодистрофія

Етіологія. Внаслідок нестачі в організмі вітаміну D, кальцію, фосфору або в разі їх незбалансованого співвідношення порушується нормальний ріст кісток та обмін цих сполук, що призводить до розвитку остеодистрофії. Розлади функцій всмоктування в шлунково-кишковому тракті, що розвиваються в результаті невідповідного годування або запальних процесів слизової оболонки, також можуть спричинити порушення обміну речовин і гіпокальціємію. Недостатність в організмі телят вітаміну D і розлади фосфорно-кальцієвого обміну спричиняють глибокі порушення в кісткоутворенні (остеогенез) і відставання в рості – рахіт. У таких кістках різко переважає хрящова маса.

У тварин, що завершили ріст, особливо під час лактації та вагітності, внаслідок фосфорно-кальцієвої, білково-вуглеводної і вітамінної (D- і А-гіповітаміноз) незабезпеченості, недостатнього ультрафіолетового опромінення розвивається рахіт дорослих, або остеомаляція, – хронічна вторинна демінералізація тканини (вихід солей). Невідповідність структури раціону рівню та характеру продуктивності, низька біологічна повноцінність кормів відіграють ключову роль у розвитку цього захворювання.

Клінічні прояви. У старих особин зазвичай спостерігається остеопороз – розрідження кісткової тканини внаслідок переважання процесів розсмоктування над процесами остеогенезу. Характерна крихкість кісток, погане загоєння переломів.

Початок хвороби проявляється спотворенням апетиту, випаданням шерсті, зниженням продуктивності. Тварини непокояться, коли їм обмацують маклок, сідничні горби, плюсну та п’ясток. Хвіст коло останніх хвостових хребців можна зігнути під гострим кутом, надалі його кінчик ще більше стоншується, що разом з потоншенням кісткової маси крижів призводить до западання підхвостового простору (рис. 4). Пізніше спостерігається слабкість кінцівок, хода стає напруженою, хворобливою, може з’явитися кульгавість, утруднення під час вставання, останні ребра прогинаються. Хворі особини стають малорухомими і більше лежать.

Рис. 4. Корова, хвора на хронічну остеодистрофію

Лікування. У разі появи перших ознак остеодистрофії необхідно давати вітамінно-мінеральні препарати, що містять кальцій, фосфор та вітамін D, стежити за збалансованістю раціону за цими компонентами. У разі концентратного типу годування тварин знижують давання концентратів до 40 % від загальної поживності раціону.

Профілактика. Тварини мають частіше перебувати на сонці, у приміщенні встановлюють спеціальні ультрафіолетові лампи, опромінюючи хворих особин по 10 хв щодня протягом 20 днів. Необхідно давати вітамінно-мінеральні препарати, що містять кальцій, фосфор і вітамін D, стежити за збалансованістю раціону за цими компонентами.

Переломи кісток

Етіологія. Різні травми, захворювання обміну речовин.

Клінічні прояви. Часткове або повне порушення цілісності кістки, що може відбуватися як на підставі зміни кісткової тканини (наприклад, під час остеодистрофії), так і в результаті травм (падіння, удари тощо). Травми такого роду класифікують на:

• відкриті й закриті (з порушенням шкірних покривів);

• повні й неповні (тріщини, злами тощо);

• множинні (кілька кісток);

• у напрямку лінії зламу (поперечні й поздовжні);

• за локалізацією (епіфізарні тощо).

Основними симптомами перелому кістки є поява припухлості, деформації, порушення функцій, рухливості вздовж кістки, кісткова крепітація, біль. У великої рогатої худоби сприятливий прогноз спостерігається у разі переломів фаланг, п’ясткової і плюснової кісток, а також здухвинного і сідничного горбів. У разі повних переломів стегнової, великогомілкової і плечової кісток тварин вибраковують.

Лікування. Допомога полягає в забезпеченні спокою травмованої особини, зупинці кровотечі, накладанні іммобілізаційної пов’язки. За наявності закритих переломів використовують фіксувальну іммобілізаційну пов’язку (шинну або гіпсову), що забезпечує нерухомість пошкодженого місця, знеболюючи та запобігаючи розвитку шоку та інфекції. Шинну пов’язку накладають тимчасово (за невідкладної допомоги) або для тривалого лікування з використанням імпровізованих шин: з картону, фанери, дерев’яних дощечок, прутів, алюмінієвих і бляшаних смуг та дротяної сітки. Гіпсові (ущільнювальні) пов’язки бувають підкладковими та безпідкладковими, вікончастастими, мостоподібними та глухими. Прогіпсований бинт, змочений у воді до зникнення бульбашок, що виділяються з нього, і злегка віджатий, накладають на нерухому кінцівку у вигляді спіральної пов’язки знизу вгору і назад (до 6–8 шарів) вище і нижче від місця перелому. У разі відкритих переломів спочатку необхідно промити порожнину рани, обробити її спиртовим розчином йоду, порошками антисептиків і накласти захисну іммобілізаційну пов’язку. Головне при цьому – забезпечити відсмоктування ранового секрету і надійну антисептику. Захисна пов’язка, як і більшість інших, має внутрішню частину (перев’язку) та зовнішню (власне пов’язку), що утримує попередню. Ці частини не повинні зміщуватися на тілі тварини ані в стані спокою, ані під час руху, але мають рівномірно прилягати, не порушуючи крово- та лімфообігу. Перев’язувальний матеріал (марля, гігроскопічна вата тощо) у формі серветок, бинтів використовують для накладання пов’язок різними способами, після чого накладають фіксувальну іммобілізаційну пов’язку, залишаючи «вікно» для обробляння рани.

У молодих особин пов’язку змінюють на 35–40-й день, а у старих – на 40–45-й день – у період відновлення опорної функції пошкодженої кінцівки. Після зміни пов’язки тварині призначають масаж (погладжування, розтирання, розминання, побивання, вібрація), дозовані навантаження (проводки), у раціон вводять вітаміни С і D, мінеральні добавки.

Профілактика. Дотримання санітарно-технічних норм утримання тварин, збалансоване годування.

Запалення сухожиль і сухожильних сумок зазвичай пов’язане з травмами, пораненнями, інфекційними захворюваннями. Серед симптомів виділяють потовщення травмованого місця, болючу припухлість, підвищення місцевої температури тіла, кульгавість. Основне лікування – спокій, у перші дні – тисні пов’язки та холод, а в разі надмірного скупчення ексудату – спорожнювальні проколи зі зрошенням порожнини розчинами антисептиків і накладенням волого-висихних пов’язок з камфорним або 5 %-м іхтіоловим спиртом. У міру зменшення хворобливості – масаж із камфорним маслом або йодвазогеном.

Бурсити

Етіологія. Запалення синовіальних сумок – бурс (замкнутий сліпий мішок, утворений сполучною тканиною внаслідок розтягування і зміщення її волокон під впливом скорочення м’язової тканини, руху сухожиль або зв’язок).

Клінічні прояви. У хворих особин спостерігається болючість в зоні бурси, припухання, запальний набряк, флюктуація (хисткість), у разі запалення бурс кінцівок – кульгавість. У ВРХ бурсит нерідко виникає навколо зап’ястного суглоба, часто супроводжується обширним зроговінням шкіри. У разі гнійних бурситів підвищується температура тіла, а за мимовільного розриву бурси зі свища виділяється гнійний ексудат з домішкою синовії.

Лікування. За гострого бурситу необхідні протизапальні процедури – тепло, камфорна та іхтіолова мазі, фізіотерапія (лампа солюкс, електрофорез з хлоридом натрію, йодом, новокаїном). За хронічного асептичного бурситу з порожнини бурси відсмоктують запальний ексудат і через ту саму ін’єкційну голку вводять спиртовий розчин йоду, розчин карболової кислоти. Гнійні бурсити необхідно розрізати, видаляти гній і лікувати як відкриту рану.

Профілактика. Попередження травм, профілактика збудників інфекційних та інвазійних хвороб.

Розриви сухожиль

Етіологія. Рани, або забиті місця, з відсутністю міорелаксації (розслаблення м’язів). До хвороби можуть призвести рахіт, остеомаляція, слабкий розвиток сухожиль, гнійно-некротичні процеси сухожиль і їхніх піхв, неправильне обрізання копитець.

Клінічні прояви. Порушення цілісності сухожилля. Симптомами розривів є розслаблення і дефект на місці травми (заглибина), порушення функції кінцівки з подальшим розвитком запальної припухлості. Наприклад, під час розриву сухожиль поверхневого і глибокого згинача пальця тварина спирається на п’яточні частини копита і задню поверхню пута й путового суглоба.

Лікування. Забезпечення спокою та іммобілізація травмованої ділянки гіпсовими пов’язками на 6–8 тижнів. Надалі необхідно проводити теплові процедури та масаж.

Профілактика. Усунення чинників, що спричиняють розрив сухожиль.