Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Частина І. Гетьманівна
Частина II. Криваві заручини
Частина III. Ой не пугай, пугаченьку
Частина IV. При чорній свічі
Частина V. Смерть і безсмертя
Полуботок потвердив у Чернігові, що по першому снігу виїжджаємо до Москви. Мене не радувала та мандрівка, адже знову я кілька місяців не бачитиму Улясі, навіть моя пристрасть до подорожей пригасла, радувало тільки те, що до північної столиці також ідуть Борзаківський та Рубець. Ці, хоч і не близькі мені люди, котрі полюбляли й потішитися наді мною, були мені не малою підпорою, радили на добре, витягували мене з моєї самотності, відволікали від думок, що я один на всьому світі й не здатен ні захистити себе, ні знайти собі місця. Хоч хто знає, чи хоч один з нас може з певністю сказати, що має своє місце в світі; тим, які так кажуть, тільки здається, що посіли своє місце, а доля в одну мить може потасувати всіх, неначе карти.
Ми виїжджали з Чернігова чотирма саньми по перших снігах, правували на Глухів, де мали злучитися з гетьманським обозом. Там перепочивали три дні, докупляли припасів, перековували коні. З Улясею ми посиділи в світличці в присутності її прислужниці, й балачка наша увесь час перечіплялася через ту челядницю, окату та вухату, а потім Уляся вдяглася в жовтий кожушок з соболиною оторочкою, і ми пройшлися по зимовому садочку. Вона була сумна й надзвичайно гарна, така гарна, що мені хотілося плакати, й думав я про те, що не вартий її кохання, що доля прикохала мене й прилеліяла, й принесла найбільший, який дається людям, дарунок. Я запитав Улясю, що їй привезти з Москви, і вона кумедно наморщила лоба й сказала, щоб привіз щось таке… Ну, не дороге, але чого ніхто не привезе нікому й не додумається такого привезти.
.....
Знедолені й перелякані, люди одвертали свій вид од Петра й з надією дивилися на царевича. І не тільки люди прості, а й князі Долгорукі, Голіцини, Шереметьєви, Куракіни, котрим заступили стежки вгору спритні Меншикови, Давієри, Шафірови, Ягужинські, Рагужинські. Одначе зв'ялений царським гнівом, настраханий Олексій відмовився від престолонаслідування, він лишень не хотів іти в монастир, на чому наполягав батько.
Рятуючись від царської немилості та від чернечого клобука, царевич поїхав за кордон, не поспішав вертатися звідти, втішався тихою любов'ю з Єфросинією, колишньою дворовою дівкою князя Вяземського (німкеня Шарлотта, на якій його одружили силоміць, на той час померла від хвороби), й тим вдовольнявся. Одначе грізні батькові окрики сягали його і там, він шукав рятунку спочатку у Відні при дворі австрійського цісаря, далі в Неаполі, цар шле йому застрашливі послання, навіть погрожує війною Карлу IV, австрійському цісарю. До Неаполя їдуть таємний радник Петро Андрійович Толстой та гвардійський капітан Рум'янцев, добувають царевича – погрозами, умовляннями, клятвами-запевненнями від імені царя Петра, буцім йому не буде нічого, цар тільки хоче, аби Олексій жив удома, бо ж Петрові соромно перед світом.
.....