Отрывок из книги
У психоаналітичній теорії ми без вагань обираємо положення, згідно з яким діяльність психічних процесів автоматично регулюється принципом задоволення (Lustprinzip), щоразу збуджуючись через пов’язану з незадоволенням напруженість і згодом обираючи напрям, що в кінцевому підсумку збігається зі зменшенням цієї напруженості, інакше кажучи, з усуненням незадоволення (Unlust) чи отриманням задоволення (Lust). Якщо ми розглядатимемо досліджувані нами процеси у поєднанні з таким характером їхньої діяльності, то ми тим самим долучаємо до нашої роботи «економічні» погляди. Ми вважаємо, що теорія, котра крім топічного й динамічного аспекту враховує ще й економічний, є найдосконалішою з-поміж тих, що існують у наш час, і заслуговує називатися метапсихологічною.
Разом із тим, для нас цілком неважливо те, як близько із залученням «принципу задоволення» ми наблизилися чи приєдналися до якоїсь певної, історично обґрунтованої філософської системи. До таких спекулятивних положень ми наближаємося через опис і облік фактів, що зустрічаються в нашій галузі протягом щоденних спостережень. Пріоритет і оригінальність не є метою психоаналітичної роботи, і явища, котрі призвели до утвердження цього принципу, такі очевидні, що майже неможливо їх не помітити. Навпаки, ми були б дуже вдячні тій філософській чи психологічній теорії, котра змогла б нам розтлумачити значення того імперативного характеру, що його мають для нас почуття задоволення чи незадоволення.
.....
Ми змушені, однак, зауважити, що, власне, неправильно говорити про те, що принцип задоволення керує діяльністю психічних процесів. Якби це було так, то переважна більшість наших психічних процесів мала б супроводжуватися задоволенням чи прямувати до задоволення, тоді як наш повсякденний досвід суперечить цьому. Отже, справа може бути лише в тому, що в душі є сильна тенденція до панування принципу задоволення, котрій, однак, стоять на заваді різні інші сили чи умови, і, таким чином, остаточний результат не завжди відповідатиме принципові задоволення. Порівняйте примітку Фехнера за подібних міркувань (там само, с. 90): «Причому стремління до мети ще не свідчить про досягнення цієї мети, і взагалі мета може бути досягнута лише через наближення…» Якщо ми тепер звернемося до питання про обставини, які можуть сповільнити здійснення принципу задоволення, то ми знову станемо на твердий і відомий ґрунт, і можемо широко використовувати наш аналітичний досвід.
Перший закономірний випадок такого сповільнення принципу задоволення нам відомий. Ми знаємо, що принцип задоволення властивий первинному способу роботи психічного апарата і що для самозбереження організму за умови труднощів зовнішнього світу він від початку виявляється непридатним і навіть значною мірою небезпечним.
.....
