Читать книгу Пікнік на льоду - Андрей Курков, Андрій Курков - Страница 8
7
ОглавлениеОсінь – найкращий час для написання некрологів. Час зав’ядання, журби, пошуків минулого. Зима гарна для життя – вона радісна сама по собі: бадьорлива приморозь, яскріє на сонці сніг. Але до зими залишалося ще кілька тижнів і за цей час можна було чимало напрацювати на майбутній рік. Праці нині не бракувало.
За вікном знову падав дощ, коли до нього зайшов Мишко-непінгвін. Прочитавши замовлений некролог, він залишився дуже задоволений. Дістав гаманець і запитав: «Скільки?»
Хазяїн квартири стенув плечима – досі йому сплачували за місяць.
– Слухай-но, – сказав Мишко. – Гарна робота має добре оплачуватися.
З цим твердженням важко було не погодитися, і Віктор кивнув.
Мишко замислився.
– Принаймні ти маєш одержувати удвічі більше за найдорожчу повію… П’ятсот баксів вистачить?
Відлік гонорару від максимальної ставки повії Вікторові не сподобався, але сума припала до душі. Він знову кивнув і одержав від Мишка п’ять стодоларівок.
– Якщо ти не проти, я тобі ще клієнтів підшукаю! – запропонував Мишко.
Віктор був не проти.
Мишко-непінгвін пішов. На вулиці тривав сірий дощовий ранок. Відчинилися двері й на порозі зупинився пінгвін. Постоявши мить, він підійшов до хазяїна, притиснувся тілом до колін і так завмер. Віктор попестив любого звіра.