Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 20

Маленький Принц піднявся на високу гору. Єдиними горами, які він знав коли-небудь, були три вулкани, що сягали йому по коліно. Згаслий вулкан правив йому за стільчик. «Із такої високої гори, – сказав він собі, – я одразу побачу всю планету і всіх людей…» Та побачив лише гострі верхівки скель.

– Добрий день! – про всяк випадок привітався він.

– Добрий день!.. Добрий день!.. Добрий день!.. – покотилось відлуння.

– Хто ви? – запитав Маленький Принц.

– Хто ви?.. Хто ви?.. Хто ви?.. – озвалося відлуння.

– Будьте моїми приятелями, я самотній, – поскаржився він.

– Самотній… самотній… самотній… – вторувало відлуння.

«Що за дивна планета! – подумав тоді Маленький Принц. – Геть уся суха, шпичаста й неприязна. А людям бракує уяви. Вони лише повторюють те, що їм кажуть… У себе на планеті я мав квітку, і вона завжди перша озивалася до мене…»