Читать книгу Таємниця твого обличчя. Вибране - Дмитро Павличко - Страница 8

Це неправда, що ми помрем!

Ти – земля, а я – твій сівач.

Плуг іде – під його тягарем

Ти возрадуйся і не плач.

Сокруши свою душу тверду

Пестотливою зливою втіх.

Я ж і сам, як зернина, впаду

Поміж скибами гонів твоїх.

Ми небес глибину збагнем,

Вище зір піднесем колоски.

Ми пшениці незгасним вогнем

Пролітатимем крізь віки.