Читать книгу Диявол у Білому місті - Ерік Ларсон - Страница 7

Про те, як легко було зникнути.

Щодня тисячі потягів прибували й відбували з Чикаго. Багато з цих поїздів привозили незаміжніх молоденьких дівчат, які ще ніколи в житті не бачили міста, але сподівалися, що найбільше й найсуворіше з них стане їхнім домом. Джейн Аддамс, міська реформаторка, засновниця чиказького «Галл-гаусу»,[17] писала: «Ще ніколи за весь час існування цивілізації стільки юних дівчат раптово не отримували свободи вийти з-під захисного батьківського даху на вулиці міста й заходити під чужий дах без супроводу».[18] Ці жінки шукали роботу друкарок, стенографісток, швачок і ткаль. Брали їх на роботу здебільшого порядні громадяни, налаштовані на якісну та прибуткову працю. Але не завжди. 30 березня 1890 року службовець Першого національного банку розмістив у рубриці «Шукаємо працівників» газети «Chicago Tribune» попередження для стенографісток: «Ми глибоко переконані, що жоден чесний і порядний діловий чоловік при своєму глузді не даватиме оголошень, що шукає стенографістку біляву, привабливу, без родичів у місті, чи вимагатиме прислати фотокартку. Усі подібні вимоги вирізняються крайньою вульгарністю, і ми вважаємо, що для будь-якої дами небезпечно відгукуватися на такі негідні оголошення».

Жінки ходили на роботу пішки вулицями повз бари, гральні заклади й борделі. Порок процвітав, його офіційно терпіли. «Вітальні та спальні чесних людей були (і зараз є) доволі нудним місцем, – писав Бен Гект у пізні роки свого життя, намагаючись пояснити цю тривку рису старого Чикаго. – По-своєму було навіть приємно усвідомлювати, що за їхніми вікнами, дихаючи сірчаним димом, скрадається диявол».[19] Макс Вебер уподібнив місто до «людини зі знятою шкірою»[20] – і це порівняння виявилося моторошно влучним.

Безвісна смерть не була рідкістю й могла спіткати людину рано. Кожен із тисяч потягів, що прибували й відбували з міста, рухався на рівні землі. Зробивши крок із бордюру, можна було потрапити під паровоз «Chicago Limited». Щодня на міських залізничних переїздах гинуло в середньому двоє людей, часто від жахливих травм. Пішоходи, бувало, знаходили відрізані голови. Були й інші небезпеки. Трамваї падали з розвідних мостів. Кінь міг понести й потягти за собою екіпаж просто в натовп людей. Пожежі щодня забирали з десяток життів. Описуючи жертв пожежі, газетярі полюбляли використовувати слово «спеклися». У місті ходили дифтерія, тиф, холера, грип. І вбивства також були. У ті часи, коли відбувалася виставка, по всій країні різко збільшилася частота вбивств, але особливо помітним це було в Чикаго, де виявилося, що поліції бракує людей і вміння, щоб упоратися з такими обсягами карних справ. Протягом першого півріччя 1892 року в місті сталося майже вісімсот насильницьких смертей. Четверо людей на день! Головним чином убивали за обставин прозаїчних: пограбування, побутові сварки, ревнощі. Чоловік міг застрелити жінку, жінка – чоловіка, діти – одне одного випадково. Це все було цілком зрозуміло. Убивств, подібних до тих, що сталися в лондонському Вайтчейпелі, не бувало. П’ять убивств, скоєних Джеком-Різником у період його активності 1888 року, не мали жодного пояснення і полонили уяву читачів по всіх Сполучених Штатах: обивателі не вірили, що подібне може трапитися в їхніх рідних американських містечках.

Але все змінювалося. Межа між моральним і порочним, здавалося, всюди розмивалась. Елізабет Кейді Стентон виступала за розлучення. Кларенс Дарроу – за вільне кохання. Молода жінка на прізвище Борден убила власних батьків.

А в Чикаго молодий красень-лікар зійшов із потяга з валізкою хірурга в руках. Він вступив у світ, сповнений гуркоту, диму, пари, виразних запахів забитої худоби. Йому це місце припало до душі.

Пізніше стали надходити листи: від Сіґрандів, Вільямсів, Смайтів і незліченних інших, – адресовані до химерного похмурого замку на розі Шістдесят третьої стрит і Воллес-стрит. Рідні намагалися розшукати дочок і внуків.

Зникнути було легко, просто було й удати незнання, і дуже нескладно в цих димах і гуркоті приховати чорну справу, яка вже пустила коріння.

Таким був Чикаго напередодні найбільшого ярмарку в історії країни.