Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 5

За тиждень Мерібет виписали. Вона зовсім не почувалася готовою. Це було так само, як і минулого разу, коли виходила з лікарні, але тоді вона принаймні відчувала, що вони із Джейсоном були разом.

– Вони залишають нас наодинці з ними, – жартував Джейсон про близнюків. – У мене більше досвіду з татовим кораблем від Skylark.

Тепер вона була зовсім сама.

– Я маю щось тобі сказати, – повідомив Джейсон, коли Мерібет сіла у візок, чекаючи на таксі. З його тоном, здавалося, щось було не так. Якби Мерібет не була тільки-но після відкритої операції на серці, то подумала б, що він от-от зізнається в романі на стороні.

– Що? – схвильовано запитала Мерібет.

– Ти пам’ятаєш, як я пообіцяв тримати тебе в бульбашці, поки ти в лікарні, щоб ти не хвилювалася ні про що?

– Так.

– Отже, я щось зробив. Поки ти була в бульбашці.

Якийсь час Мерібет намагалася зрозуміти, що він мав на увазі. А відтак була впевнена, що вона б радше дала першість його зраді. Вона похитала головою.

– Ні.

– Я тримав її подалі від лікарні, – сказав Джейсон. – Я навіть не давав тобі про це дізнатися.

– Ти обрав легкий шлях. Знову.

– Легкий шлях? Я просив про допомогу.

– Навіщо тобі допомога моєї мами?

– Вона – ще одна пара рук. І близнята її люблять.

– Чудово. Двійнята проводять дорогоцінний час із бабусею, а я стаю третьою особою в їхньому вихованні. – Вона хотіла сказати четвертою, але не зробила цього.

Коли таксі доїхало до центру, Мерібет кортіло розвернутися та поїхати назад до лікарні. Зазвичай вирішення питань із мамою забирало в неї весь запас терпіння. А цей день не був звичайним.

Джейсон боязко торкнувся її плеча.

– Усе гаразд?

– Ти завжди питав, чому я постійно як на голках? – запитала дружина.

Він кивнув.

– Ось чому.

«Ласкаво просимо додому, матусю! Швидше одужуй!» – було написано на грубому пергаменті, прикріпленому до вхідних дверей. Мерібет ось-ось побачить своїх дітей. Вона не бачила їх уже тиждень, якщо не брати до уваги відео, які записував Джейсон для неї кожного дня на доказ того, що вони живі. Вона за ними сумувала. Сумувала гірко, примітивно й дико. Але тепер, стоячи на порозі, жінка відчувала себе паралізованою страхом. Може, їй не варто було просити Джейсона залишити їх удома сьогодні.

Джейсон відчинив двері.

На столі стояла ваза з ліліями з супермаркету, а поруч – величезний стос листів. Страх посилився.

– Мерібет, це ти? – вона почула голос своєї матері. Стало ще лячніше.

– Це я, – промовила вона.

– Лів, Оскаре, ви чули? Матуся приїхала!

З’явилася її мати, одягнена в осінню колекцію Chico для жінок певного віку. Вона лагідно обійняла Мерібет, а потім трохи відійшла, щоб подивитися на неї, тримаючись за серце.

– Моя бідолашна дівчинко.

Тоді вибіг Оскар. Він стрибнув на неї з криками: «Матусю!»

Вона не думала, що похитнеться. Але її груди були такими слабкими, а Оскар стрибав, ніби цуценя. Зовсім трохи потримавши його на відстані, Мерібет зарилася лицем у його волосся, вдихаючи той хлоп’ячий пітний аромат, який ніколи повністю не зникав, навіть після ванни.

– Привіт, мамо.

Лів вийшла, роблячи обережні балетні крочки та контролюючи кожен дюйм свого тіла, ніби леді. Мерібет на секунду побачила жінку, якою колись стане її чотирирічна донька. Це змусило її відчути невиразну тугу.

Мерібет кинулася, воліючи обійняти доньку, але Лів легко поцілувала її у щоку та відступила. Торік, коли Мерібет мала гострий розлад травлення, Лів була холодною з нею, аж поки вона не повернулася до норми.

– Усе добре, крихітко, – промовила вона. – Це все ще я.

Лів зморщила носика, ніби не до кінця їй повірила. Мерібет також не була впевнена у власних словах.