Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 11

Престольна зала Доврського діда. Велике зібрання придворних тролів, домових, лісовиків і кобольдів[16]. Дід із Довра сидить на троні з короною і скиптром. З обох боків трону сидять королевські діти й найближчі родичі. Пер Ґінт стоїть перед троном. У залі гомін.

Придворні тролі:

Здійнять йому голову зі шиї за те,

Що смів наблизитись і звести царівну.

Молодий троль: Чи палець відгризти?

Другий: Чи рвати волоса?

Дівчина-троль: Позвольте, що литку йому прогризу.

Відьма: (з ополоником) На борщ, то він зовсім нічого собі.

Друга відьма: (з різницьким ножем)

На рожні жарити чи смажити в ринці?

Дід із Довра: Мовчіть-бо і дурнів мені не валяйте!

(Кличе своїх довірених до себе)

Хіба вам не ясно, що рід наш марніє,

Скажім собі щиро – ми втратили гін,

А люди могли б нас спасти від загину,

До того ж і хлопець – нічого собі,

Широкий у плечах, сильні в нього руки,

Хоч правда – він голову мав одну,

Та двох і в царівни, самої не мав,

Триглаві тролята звелися на хлам

Й двуглавих побачиш вже тут лиш і там,

Тай ті вже давно собі ля-ля-ля!

(До Пер Ґінта)

Ти хочеш взять дочку мою за жінку?

Пер Ґінт: Дочку і царство в приданім за нею.

Дід із Довра: Одну частину дам тобі тепер,

А другу візьмеш вже по моїй смерті.

Пер Ґінт: Нехай і так.

Дід із Довра: Пожди, однак, синашу!

Прийняти мусиш кілька зобов’язань!

Одно лиш зломиш, то пропав престіл

Й живим відсіля ти уже не вийдеш.

З усіх найперше те, що ти не смієш

Думками навіть вибігати з Ронду,

Від дня ховатись мусиш і від сонця.

Пер Ґінт: Пустяк те все, як матиму престіл.

Дід із Довра: Тепер покажеш бистрість твого ума.

(Підводиться з трону)

Придворний троль: (до Пера Ґінта)

Чи острі в тебе зуби – розкусить

Горішки ці, що дасть тобі старий?

Дід із Довра: В чому різниться чоловік від троля?’

Пер Ґінт: Різниць великих поміж ними мало –

Малий троль щипа, а старий кусає;

У нас так само робиться, як можна.

Дід із Довра: Це правда, схожі ми у тім і сім,

Як день на день похожі до дрібниць,

Та все ж таки – чимало в нас різниць.

Послухай – взнаєш найважнійшу з них.

У вашім царстві кажуть: «Будь собою!»

А в нас говорять: «Будь собою радий!»

Придворний троль: Глибоко, правда?

Пер Ґінт: Правда, та неясно.

Дід із Довра: «Доволі», сину, це могутнє слово

Девізою буде для твого життя.

Пер Ґінт: (чухає потилицю)

Та все ж…

Дід із Довра: Ти мусиш – хочеш буть тут паном.

Пер Ґінт: Про мене. В світі много гірших речей.

Дід із Довра: Відтак ти мусиш привикать до наших

Напитків, страв, до нашого стола.

Киває пальцем. Два тролі зі свинячими головами в білих каптурах приносять пиво і страви.

Корова блини дасть, а віл подасть мед.

Квасне чи солодке, пустяк, не питай,

У нас найважнішим із цього, це факт,

Що все те домашнє.

Пер Ґінт: (відштовхуючи подане від себе)

Не взяв би вас чорт

Із вашим домашнім, огидним харчем?

Ніяк не привикну до ваших звичаїв!

Дід із Довра: Пугар щирозлотий для того, що п’є,

А хто його має, той візьме за жінку дочку мою любу.

Пер Ґінт: (роздумавши) Говорять: колись

Не вчився від малку – на старости вчись.

Про мене! (п’є)

Дід із Довра: А бачу, що ти не з дурних!

Плюєш?

Пер Ґінт: Не відразу збудовано Рим.

Дід із Довра: Відтак – ти мусиш кинути свій стрій

Бо знай – ми дбаємо о славу Довру.

І з-поза меж не ввозимо сюди

Нічого, кромі тих кокард в хвостах.

Пер Ґінт: А я ж хвоста не маю.

Дід із Довра: Підожди!

Сейчас йому святочний дайте хвіст!

Пер Ґінт: Поважся лиш! Справді, це гірше, чим жарт!

Дід із Довра: Безхвостий кавалер у нас ні при чім.

Пер Ґінт: З людини худобу робити?

Дід із Довра: Синашу!

Двірським кавалером стаєш у хвості.

А жовту кокарду, що зараз припнуть,

На празник великий у пас тільки носять!

Пер Ґінт: (подумавши)

Говорять – людина мізерний атом

Хилитися мусить, куди не повіє.

Давайте хвостяку!

Дід із Довра: А бачиш – зумієш!

Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

Пер Ґінт: (роздратовано)

Ну годі, до біса! Чи схочете ще,

Щоб я для вас віру батьківську покинув?

Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.

Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,

А вірою зви це, що ми звемо – жах.

Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків

Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.

Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,

І в тому різниця між нами і вами,

Та годі вже діла поважні вести –

Пора вже на радість для уха і ока.

А вуте музики настройте арфи,

Танечниці, доврських танків заведіть!

(Музика і танці)

Придворний троль: Сподобалось?

Пер Ґінт: Що? Гм.

Дід із Довра: Не бійся – скажи!

Що бачиш?

Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –

Корова по струнах копитом товче,

А льоха тупцює в коротких штанцях.

Придворний троль: Сейчас його в штуки!

Дід із Довра: Отямтеся, в нього

Ще людські всі змисли.

Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!

Проколемо уха і виберем очі!

Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?

Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку

Ударити в жарти на пирі не вадить.

Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?

Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,

Танці і музика були надзвичайні!

Дід із Довра:

Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем ріж – однако

Часочок і рани усі загояться.

От зять мій на примір – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився із чарки, дав хвіст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк із усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лічитися треба,

Прогнати із себе людськую природу.

Пер Ґінт: Лічитися?

Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю

Заріжу легенько, глядітимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Ґінт: Здурів ти?

Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)

Ось, бачиш – мої причандали,

По всьому дістанеш кінські окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красі

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Ні льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Ґінт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобі здається,

А в самій речі – ти дурак, не він.

Дід із Довра: Подумай – скільки прикростей гірких

Ти зразу можеш збутися повік!

Ти ж сам де знаєш – очі то криниця

Солоних сліз. На що ж вони здалися?

Пер Ґінт: Гаразд! Я знаю в Біблії це місце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скінчиться,

Повернеш око?

Дід із Довра: Ні. Цього не буде.

Пер Ґінт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дід із Довра: Чого ти хочеш?

Пер Ґінт: Піду у своясі.

Дід із Довра: О, ні! Сюди для кожного є вхід,

Та відсіля нема тобі дороги.

Пер Ґінт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дід із Довра: Послухай тільки розуму, Принц Пер!

У тебе є талан на троля. Правда,

Він зовсім так поводиться, як троль?

І сам же ти хотів остати тролем…

Пер Ґінт: Їй Богу, так. Хотів остати тролем

Для дівчини і царства – милий Боже,

Чого то в світі чоловік не може?

Та все на світі має край і ціль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна відчепити;

Штани дав скинуть: і так вони подерті

А вбрати їх назад зовсім не важко;

Нарешті я почав звичаїв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дівчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.

Та те, щоб я природи збувсь людської,

Щоб я не міг умерти чоловіком,

Як троль по горах тинятись довіку,

Усі по собі попалить мости,

Остати тролем тілом і душею,

О, ні! Підіть ви з ласкою своєю!

Дід із Довра: Ну годі вже! Урвався мій терпець!

В піжмурки ти задумав з нами гратись?

Та запортку! Ти знаєш, з ким говориш?

Наперед зводиш нам дочку з ума…

Пер Ґінт: Старий! Ти брешеш!

Дід із Довра: Мусиш одружитись!

Пер Ґінт: Ти важишся казати це?

Дід із Довра: Мовчи!

Жадобою до неї ти палав,

Мойого царства захотів…

Пер Ґінт: То все?

До чого ж тут прив’язувать вагу?

Дід із Довра: Ці люди – всі один в одного рівні,

У всіх вас віра в Душу на словах,

Шануєте лиш те, що уловиме,

Ти думаєш – бажання, страсть, не в’яжуть?

Зажди! Сейчас мої тобі докажуть!

Пер Ґінт: У сак тобі, повір, я не попаду!

Жінка в зеленій сукні: Коханий! Батьком будеш ти до року!

Пер Ґінт: Пустіть мене!

Дід із Довра: Пішлем тобі мале

Зашите в шкуру барана.

Пер Ґінт: (обтирає піт із чола) О, Боже!

Коли той сон проклятий вже скінчиться?

Дід із Довра: Куди післати? В царський двір?

Пер Ґінт: До бурси!

Дід із Довра: Роби, що знаєш з виродом. Та знай –

Що раз вже сталось, тому не відстатись,

Значить, Принц Пер – нащадок твій ростиме;

Такі нащадки на очах ростуть.

Пер Ґінт: Старий! Покиньмо раз уже дурниці –

А панна руку най подасть на згоду,

Бо ні богач я, ні з царського роду.

Печи, як хочеш, не добудеш криці!

Жінка в зеленій сукні зомліває; дівчата-трольчині несуть її геть.

Дід із Довра:

(хвилину дивиться на Пера презирливо, потім промовляє)

Жбурніть ним в безну, хай розіллєсь маззю!

Молоді тролі: (просять)

Дозволь погратись з ним в кота і мишку.

Дід із Довра: Не довго тільки. Лють мене змагав.

(Відходить)

Пер Ґінт: (переслідуваний молодими тролями)

Пустіть чортята!

(Хоче втекти через комин)

Молоді тролі: Кобольди і гноми

Кусайте ззаду!

Пер Ґінт: Ай!

(Хоче скочити в підвал)

Молоді тролі: Стискайте коло!

Придворний троль: Малим забава!

Пер Ґінт: (бореться з троленком, що вчепився йому в ухо)

Вироде! Пусти!

Придворний троль: Його по пальцях!

Уважно тільки – королівська кров!

Пер Ґінт: А ось де дірка мишача! (біжить туди)

Молоді тролі: Заткайте!

Пер Ґінт: А то з малими гірше, аніж з дідом!

Молоді тролі: Деріть на штуки!

Пер Ґінт: Будь я миш нікчемна!

(Бігає довкола)

Молоді тролі: (оточують його)

Стискайте коло! Гей, стискайте коло!

Пер Ґінт: (зойкає) Ах, будь я вош! (Падає)

Молоді тролі: Скачім йому у вічі!

Пер Ґінт: (під купою тролів)

Ратуй, матусю! Змилуйся, вмираю!

Здалека чутно дзвони.

Молоді тролі: По горах дзвонять. Йдуть вже чорноризці.

Тролі тікають із криком. Стіни зали валяться. Усе зникає.