Читать книгу Проект «Україна». Галерея національних героїв - Группа авторов - Страница 14

Хімік, біохімік, епідеміолог і гігієніст, громадський і політичний діяч

У науці іноді буває, що над тією чи іншою проблемою безуспішно б’ються знамениті учені, а рішення знаходить який-небудь «вискочень». Так було і в XIX столітті, коли провідні хіміки і біохіміки намагалися штучним шляхом отримати сечову (уреатну) кислоту. Лібіх, Веллер, Фішер, Розен – ці імена були відомі всім, хто хоч би поверхово був знайомий з хімією і біохімією. А ім’я Івана Горбачевського до 1882 року було, по суті, нікому невідоме. Але саме він першим здійснив синтез сечової кислоти з гліцину, зробивши, таким чином, найважливіше наукове відкриття. І цим його внесок у науку не обмежився…

Син греко-католицького священика, що народився в селі Зарубинці (нині Збаразького району Тернопільської області) 5 (17) травня 1854 року, після закінчення Тернопільської гімназії в 1872 році поступив на медичний факультет Віденського університету. Закінчивши його, молодий учений декілька років займався науковими дослідженнями в хімічному і фізичному інститутах Відня.

Ще в 1838 році знаменитий хімік Юстус Лібіх писав: «В органічній хімії немає речовини, яка приковувала б до себе більше уваги, аніж сечова кислота». Відкриття Іваном Горбачевським способу синтезу сечової кислоти стало найбільшим успіхом у сфері органічного синтезу від часу першого синтезу органічної речовини (щавелевої кислоти) Ф. Веллером у 1824 році. Учений, якому на той момент ще не виповнилося тридцяти, був запрошений професором медичного факультету Празького університету (з 1920 року він почав називатися Карловим). Згодом Іван Якович кілька разів обирався деканом медичного факультету цього університету, а в 1902—1903 роках був його ректором. Весь цей час учений не припиняв свої наукові дослідження. Зокрема, він одним з перших указав, що амінокислоти входять до складу білків, і запропонував нову методику визначення змісту азоту в сечі й інших біологічних об’єктах. Його підручником «Медична хімія», написаним у 1904—1908 роках, досі користуються студенти чеських вузів.

У 1906—1917 роках І. Я. Горбачевський був членом Вищої санітарної ради, в 1917—1918-х – міністром охорони здоров’я Австро-Угорщини – першим у світі міністром охорони здоров’я. Він став одним з ініціаторів организації Українських університетських курсів, які в січні 1921 року були перетворені в Український вільний університет. У 1924 році Іван Якович був вибраний ректором університету, згодом він п’ять разів переобирався на цю посаду. Все своє життя учений прагнув до того, щоб українська наука була дійсно українською. Він опублікував декілька робіт, присвячених українській хімічній термінології, підготував два томи підручника «Органічна хімія» українською мовою (перший був виданий у Празі, другий, на жаль, так і залишився в рукописі).

Про величезний авторитет І. Я. Горбачевського серед колег-учених свідчить той факт, що в 1900 році 46-річний учений став головою Міжнародного лікарського конгресу. Іван Якович був дійсним членом академій наук декількох європейських держав. Його знали і цінували і в Радянській Україні, в 1925 році учений став членом Академії наук УРСР, йому було запропоновано місце професора в Харківському університеті, але за станом здоров’я Іван Якович не прийняв цю пропозицію. У 1941 році було ухвалено рішення про відкриття медичного факультету Львівського університету, і планувалося, що 88-річний учений займеться організацією учбового і наукового процесу. Але планам цим не судилося було збутися: 24 травня 1942 року Іван Горбачевський помер у Празі, де і був похований на кладовищі Святого Матея.