Читать книгу Коса. Сплетіння долі - Летиція Коломбані - Страница 10

Монреаль, Канада

Сара знепритомніла просто в залі суду. Спочатку її фраза обірвалася на півслові, наче їй перебило подих, тоді вона обвела поглядом приміщення, немов раптом перестала розуміти, де перебуває. Жінка спробувала продовжити свою промову, незважаючи на разючу блідість обличчя та тремтіння рук, що виказували її стан. Але в неї потемніло в очах, ніби якась туманна полуда застелила їй зір, а дихання пришвидшилося та зробилося уривчастим. Серцебиття, навпаки, сповільнилося, і кров відлила від обличчя, мов води потічка в пересохлому річищі. Тоді Сара й упала, втративши рівновагу, майже так само, як свого часу розсипалися башти-близнюки Всесвітнього торгового центру, які називали колись непохитними. Вона впала в цілковитій тиші, не протестуючи, не благаючи про допомогу. Жодного звуку не зірвалося з її вуст – так падає картковий будиночок: тихо, майже граційно.

Коли вона знову розплющила очі, то побачила чоловіка в уніформі рятувальника, що схилився над нею.

– Вам стало зле, мадам. Вас привезли до шпиталю.

«Мадам», – звернувся до неї той чоловік. Сара ледве прийшла до тями, та все ж звернула увагу на цю деталь. Вона ненавидить, коли її називають «мадам» – це слово обпікає її, мов ляпас. У конторі всі знають: до неї можна звернутися «пані» чи «мадемуазель», у жодному разі не «мадам». Вона двічі була заміжня, але й двічі розлучалася, тож це більше не рахується. Крім того, Сара терпіти не може це слово, що означає – «ви вже не молода, не юна панянка, а перейшли до категорії старших жінок». Вона ненавидить анкети, в яких доводиться відзначати вікову групу, до якої належить. Зі спокусливою категорією 30–39 довелося розпрощатися, змінивши її на значно менш привабливу 40–49. Своїх сорок років Сара не помітила. Так, їй нещодавно було тридцять вісім, потім навіть виповнилося тридцять дев’ять, але на сорок років вона аж ніяк не сподівалася. Вона не очікувала, що це станеться так швидко. «Після сорока років молодість закінчується», – пригадала Сара фразу Коко Шанель, вичитану в якомусь із жіночих журналів, який вона тієї ж миті закрила. Через це вона не змогла прочитати закінчення речення: «Проте незрівнянною можна лишатися в будь-якому віці».

– Мадемуазель, – одразу ж виправляє Сара, підводячись.

Вона намагається звестися на ноги, але рятувальник зупиняє її обережним, проте водночас владним жестом. Вона протестує, згадуючи про розгляд справи – важливої та надзвичайно термінової, як це завжди буває.

– Ви поранилися, коли падали. Треба накласти шви.

Біля неї стоїть Інес, молода практикантка, яку вона взяла собі в помічниці. Асистентка повідомляє їй, що засідання суду було перенесено. До того ж вона зателефонувала до офісу та відклала всі наступні зустрічі Сари – Інес, як завжди, ухвалила швидке та ефективне рішення. Одне слово – ідеальна помічниця. Вона здається стурбованою станом Сари, пропонує побути з нею в шпиталі, проте начальниця вирішує, що краще відправити її до офісу – там із неї буде більше користі, принаймні вона зможе підготувати документи до завтрашнього засідання.

Чекаючи прийому у відділенні невідкладної допомоги Chum, Сара впіймала себе на думці, що, незважаючи на свою досить милу назву, в Університетському лікарняному центрі Монреаля немає нічого привабливого.[30] Вона нарешті встає – час іти. Жінка не збирається чекати дві години заради трьох швів на чолі, вистачить і звичайної пов’язки, а їй треба повернутися на роботу. Лікар зупиняє її, примушує знову сісти: їй доведеться почекати, поки її не оглянуть. Сара протестує, але їй не залишається нічого, крім як підкоритися.

В інтерна, який нарешті оглядає її, довгі та тонкі руки. Він сконцентрований і ставить їй багато запитань, на які Сара лаконічно відповідає. Вона не розуміє, чому він усім цим цікавиться, вона почувається добре, наголошує на цьому кілька разів, але інтерн таки продовжує огляд. Знехотя, наче підозрювана, з якої витягують зізнання, Сара зрештою визнає: так, зараз є відчуття втоми. А як не втомитися, коли у вас троє дітей, будинок, за яким треба доглядати, холодильник, який треба заповнювати, та ще й робота на повну зайнятість?

Сара не зізнається, що десь протягом місяця просинається виснаженою. Що кожного вечора, коли приходить додому, після вислуховування звіту Рона за день, вечері з дітьми, вкладання близнюків і перевірки уроків із Ханною, вона падає на диван і засинає раніше, ніж дотягнеться до пульта дистанційного керування від цієї гігантської плазми, яку нещодавно купила, та однаково ніколи її не дивиться.

Вона ні слова не каже про біль у грудях зліва, що дошкуляє їй уже деякий час. Без сумніву, то якісь дрібниці… Вона не хоче говорити про це – не тут, не зараз – цьому незнайомцеві в білому халаті, що позирає на неї холодним поглядом. Зараз не підхожий момент.

Проте інтерн має занепокоєний вигляд: у неї низький тиск, та ще й ця блідість. Сара змушена прикидатися, хитрувати, вона добре це вміє. Зрештою, така її робота. Усі в офісі знають цей жарт: «Як дізнатися, що адвокат бреше? У нього губи ворушаться». Вона обводила круг пальця найхитріших юристів міста, тож молодий інтерн не стане їй на заваді. Просто несподівана втома, ось і все. Професійне вигоряння? Цей хитромудрий вираз викликає в неї посмішку. Модна фраза, якою зловживають останнім часом, – надто гучні слова як на невеличку втому. Може, вона слабенько поснідала вранці чи недоспала… «Чи то мене просто давно не вигравали», – так і кортить їй докинути жартома, але, помітивши суворий вираз обличчя інтерна, вона вирішує відмовитися від будь-якої спроби зблизитися з ним. Шкода, його можна назвати навіть гарним, зважаючи на його маленькі окуляри та кучеряве волосся, майже її тип… Так, якщо він хоче, вона вживатиме вітаміни. Посміхаючись, вона згадує про рецепт свого таємного енергетичного коктейлю: кава, коньяк і кокаїн. Дуже ефективний, йому варто спробувати.

Інтерн не в тому гуморі, щоб жартувати. Він пропонує їй відпочити, з’їздити у відпустку. «Змінити середовище» – він уживає саме цей вираз. Сара не може стримати сміху. Виявляється, можна бути лікарем і мати почуття гумору… Змінити середовище? Як саме, скажіть, коли ваша ласка? Продати дітей на eBay? Вирішити, що від сьогоднішнього вечора більше не треба їсти? Повідомити своїм клієнтам, що вона розпочинає безстроковий страйк у конторі? Вона веде ключові справи, які не може делегувати. Зупинятися не можна. Сара навіть не знає, що значить «узяти відпустку», – вона ледве може пригадати свою останню відпустку: це було в минулому чи в позаминулому році?… Тоді інтерн видає цю безглузду фразу, яку вона воліла б не згадувати: немає незамінних людей. Вочевидь, він узагалі не уявляє собі, що означає працювати в «Джонсон і Локвуд». Навіть гадки не має, що означає бути Сарою Коен.

Вона хоче негайно піти. Інтерн намагається затримати її, говорячи про необхідність провести ще деякі тести, але вона виходить з кабінету.

Втім, Сара не звикла все відкладати на наступний день. У школі вона вчилася добре – «сумлінна учениця», як говорили її вчителі. Вона ненавиділа робити щось в останню хвилину, навпаки – полюбляла «випереджати ситуацію», як сама зазвичай це називала. Початок вихідних або канікул завжди присвячувався виконанню домашніх завдань, після чого учениця почувалася значно вільніше. В офісі вона також завжди на крок попереду інших – саме завдяки цьому вона й змогла прогресувати так швидко. Сара не залишає нічого на волю випадку – вона діє на ви-пе-ре-джен-ня.

Але не в цьому випадку. Не зараз.

Цей момент ще не настав.

Тож Сара повертається до свого звичного світу – до зустрічей, conf calls,[31] списків, справ, заяв, зборів, нотаток, звітів, ділових обідів, призначень, судових рішень, трьох дітей. Вона повертається на фронт, як добре навчений солдат, знову вдягає цю маску, яку звикла завжди носити і яка так їй пасує, – маску усміхненої жінки, якій усе вдається. Ця маска лишилася цілою, на ній немає жодної, навіть крихітної тріщинки. Повернувшись до офісу, вона заспокоює Інес та інших колег: усе гаразд, то були дрібниці. І все повертається на своє коло.

За кілька тижнів її чекатиме контрольне відвідування гінеколога. «Так, я щось відчуваю», – скаже вона зі схвильованим виразом обличчя, оглядаючи Сару. Лікарка призначить їй низку обстежень із варварськими назвами, які навіть вимовити страшно: мамографія, МРТ, комп’ютерна томографія, біопсія. Обстеження, що самі по собі вже майже ставлять діагноз. Проголошують вирок.

Але наразі цей момент ще не настав. Сара виходить із лікарні, знехтувавши порадами інтерна.

Наразі все добре.

Поки це не назвали, його не існує.