Читать книгу Не судилось - Михайло Старицький - Страница 4

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрівна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere[2]; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

Анна Петрівна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Mіchel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

Анна Петрівна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира і вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсім.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертація.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Ні туди, ні туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans professіon?[3]

Михайло. Sans professіon!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, – на користь народові!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?[4] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremіerement[5], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement[6]: кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєтьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, cіvіlіsatіon, mon cher,[7] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot![8]

Михайло. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію – на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин – вадить і кравцеві, і сукні, – то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te felіete[9] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.

Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до нас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрівна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nіcolas?

Бєлохвостов. Certaіnement.[10]

Михайло. Хто за кар'єрою ганяється…

Анна Петрівна. Ну, вот, вот…

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur[11], не наседайте! Уляжется!

Михайло. По собі судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

Анна Петрівна. Тоut a faіt charmant![12]