Читать книгу Не судилось - Михайло Старицький - Страница 5

Ті ж і Жозефіна й Зізі.

Жозефіна. Маdате! С'еst ітроssіblе аvес Zіzі![13]

Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'іl y a la?[14]

Жозефіна. Еііе mе дгопde, еllе mе taquіnе».[15]

Анна Петрівна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16]

Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зінька? С'еst jolі![17]

Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

Бєлохвостов. С'еst tгор fогt![18] Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрівна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зізі проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зізі підходить з опущеними очима.

Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.

Михайло. Ne vous chagrіnez pas![20]

Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.

Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!