Читать книгу Агатангел - Наталка Сняданко - Страница 12

Перш ніж опинитися у складі штатних співробітників КРІСа-2, я протягом двох років мешкала у містечку з милозвучною назвою – Ґаґенау-Ґуґбах Ґеґ дер Ґенбахшталь, точніше, «шта-а-ль», як вимовляють це місцеві мешканці. Що саме означає ця назва і чи означає вона хоча б щось, я не знаю, можу сказати лише те, що «дер» у німецькій мові може позначати називний відмінок чоловічого артикля або родовий жіночого, «бах» може перекладатися як «річка», а «шталь», точніше «шта-а-ль», вживається на позначення приміщення, подібного до нашої стайні, але навряд чи все це має щось спільне з етимологією назви цього невеличкого, затишного і неймовірно спокійного містечка.

Тут я писала дисертацію, щоправда, останнім часом більше робила вигляд, що пишу, бо вищенаведені сумніви паралізували роботу ще задовго до мого повернення в Тигирин. Під час одного з візитів додому я довідалася про те, що незабаром планується заснування КРІСа-2. Для роботи в редакції шукали журналістів зі знанням іноземних мов і досвідом роботи з комп’ютером, але ця інформація не викликала у мене зацікавлення. Принаймні свідомого зацікавлення. Не буду приховувати, думка кинути все і повернутися в певний момент здалася мені непоганим виходом. Але думка ця була якоюсь надто млявою для прийняття серйозного рішення, хоча на той момент усі мої думки відзначалися цією надто млявістю, і часом навіть для того, щоб вирішити, чи сходити в туалет, мені доводилося довший час сумніватися, а одного разу ці сумніви тривали так довго, що мало не стало надто пізно.

Ще раз ця думка мляво пригадалася мені, коли до мого помешкання у Ґаґенау-Ґуґбах Ґеґ дер Ґенбахшталі раптом подзвонив якийсь пан Фіалко, назвався заступником головного редактора КРІСа-2 і запитав, чи не була б я зацікавлена у співпраці з майбутнім виданням. Бажано як штатний працівник.

Я дуже добре пам’ятаю, що подякувала панові Фіалку за люб’язну пропозицію, але відмовилася. Тому досі не можу збагнути, як трапилося, що рівно за два тижні я вже була присутня на першій редакційній нараді новоствореної щоденної газети, а у гаманці в мене з’явилися візитки із написом: «Горислава Галичанко, завідувачка відділу звільнень» та неправильними номером телефону й електронною адресою. Мені доручили редагувати спеціальний щотижневий додаток із телепрограмою.

Слово «завідувачка», як свого часу і «столяр-теоретичка», коштувало мені кількох дискусій із консервативними літредакторами, які воліли, згідно з правописом, вживати тільки чоловічих форм на позначення посад. Але мені таки вдалося наполягти на своєму, щоправда, для цього довелося прочитати цілий курс лекцій із ґендерної проблематики. І я підозрюю, навіть це не допомогло б, якби літредакторами у нас працювали не жінки. Не подумайте, що я маю щось проти чоловіків, але нікому не спадає на думку писати «завідувачка» на чоловічих візитках. А якщо так трапляється помилково, всі з розумінням ставляться до обурення покривдженого. Тоді чому я не можу собі дозволити такої ж реакції? Досить уже того, що у вихідних даних газети про мене пишуть як про Г. Галичанко, і всі читачі, які прагнуть поспілкуватися зі мною по телефону, обурюються, почувши, що я не Григорій, не Геннадій і навіть не Гаврило.