Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 46

Видима річ, як це засвідчили Данте та Джованні Віддані, що мешканці Ф'єзоле, розташованого на шпилі гори, щоб зробити ринки його велелюднішими й доступнішими всім, хто хотів приїхати туди зі своїм крамом, ухвалили, що торгівля вестиметься не на горі, а на рівнині, між підніжжям шпиля і річкою Арно. Ці ринки, як на мене, спричинилися до спорудження поблизу перших будов: крамарям потрібні були сховища для краму, і з часом ці сховища стали капітальними будинками. Згодом, коли римляни, перемігши карфагенян, убезпечили Італію від наскоків чужинців, число цих споруд значно зросло. Адже люди животіють у притузі хіба лише з біди, і якщо страх перед війнами змушує їх селитися в місцині дикій і неприступній, то як загроза для них минеться, вони, зваблені вигодами, ще охітніш обживають місцини благодатніші й гостинніші. Безпека, яку принесла Італії добра слава Римської республіки, примножила вже почату розбудову житла, і скоро тут виникло містечко, спершу назване Вілла-Арніна. Потім у Римі пішли громадянські війни, спочатку між Марієм і Суллою, потім між Цезарем і Помпеєм, а відтак між Цезаревими убивцями і тими, хто хотів помститися за його смерть. Спершу Суллою, а по ньому трьома римськими громадянами, які після помсти за Цезаря поділили між собою трон, у Ф'єзоле спрямовано колоністів, які майже всі замешкали на рівнині біля вже закладеного містечка. Збільшення людності настільки примножило число споруд і городян і такий цивільний лад запанував у городку, що він уже міг вважатися одним з італійських міст. Що ж до походження назви Флоренція, то тут думки розходяться. Одні виводять її з Флорина, ватажка колоністів, інші вважають, що спершу мовилося не Флоренція, а Флуенція, оскільки городок розкинувся біля річки Арно, і наводять свідоцтво Плінія, який говорить: флуенційці живуть біля ріки Арно. Твердження це може бути й неслушним, бо в тексті Плінія пишеться про те, де мешкали флорентійці, а не як вони називалися. Вельми ймовірно, що саме слово «флуенційці» описка: так, Фрондин і Корнелій Таціт, сучасники Плінія, називають міста та його мешканців Флоренцією і флорентійцями, бо вже за Тіберія ними правили так само, як і іншими італійськими містами. А Корнелій передає, що до цісаря від флорентійців було послано посланців прохати про те, щоб води К'яни не заливали їхній край. Навряд щоб одне й те саме місто носило дві назви водночас. Тим-то я гадаю, що воно завжди називалося Флоренцією, хоч би звідки прийшла ця назва, а також що воно, хай би що спричинило його закладини, з'явилося в часи Римської імперії і вже за перших імператорів згадувалося в літописах. Коли імперію плюндрували варвари, Флоренція зазнала руїни від рук остготського царя Тотіли і через двісті п'ятдесят років знову воскресла заходами Карла Великого. Відтоді до року 1215 від Різдва Христового вона жила, поділяючи в усьому долю тих, хто царював тоді в Італії. Нею спершу правили Карлові нащадки, потім Беренгарій і наприкінці германські цісарі, як ми це показали в нашій загальній хроніці. На той час флорентійці не могли ні піднестися, ні звершити щось вікопомне через потугу тих, кому корилися. А проте року 1010, у День святого Ромула, вельми почитуваного ф’єзоланцями, флорентійці захопили і зруйнували Ф’єзоле, вчинивши так або зі згоди цісаря, або в такий час, коли між смертю одного цісаря і обранням іншого людність здобуває якусь волю. Але далі в міру того як в Італії вбивалися в силу римські першосвященики і слабла влада германських цісарів, усі землі цієї провінції вельми легко переставали слухатися державця. Так, від року 1080, коли Італія була роздерта між прибічниками Церкви і прибічниками імператора Ген ріха III, флорентійці утримували єдність до 1215 року і підкорялися переможцям, не шукаючи нічого, окрім порятунку. Та як у тілі людському що більше задавнена хвороба, то вона небезпечніша й смертніша, так і у Флоренції городяни пізніше за інших поділилися на дві ворожі партії, та зате й більше потерпіли від цього розколу. Причина першої звади відома, оскільки про неї широко розводилися Данте та інші письмаки. Але написати бодай коротко про неї треба й мені.