Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 53

Граф Гвідо для утримання вояків оподаткував флорентійців, але це викликало такий спротив, що він не зважився добиватися цього силоміць. Гадаючи, що влада його хитається, він викликав до себе гібеллінських ватажків, і вони постановили силомщь забрати у народу те, що так необачно йому дали. Вони озброїлися, і коли їм здалося, що настала зручна нагода і рада Тридцяти Шести зібралася, вони самі зчинили колотнечу, отож тридцять шість обранців перелякалися і поховалися в своїх оселях. Але одразу з'явилися цехові загони, та ще й при зброї. Довідавшись, що граф Гвідо зі своїми прихильниками перебував у Сан Джованні, вони отаборилися біля Санта Трініта і поставили на чолі війська месера Джованні Сольданьєрі. Граф і собі, з'ясувавши, куди рушив народ, виступив йому навперейми. Народ же не тільки не втік від сутички, а й кинувся на ворога. Там, де сьогодні лоджія Торнаквінчі, загони зійшлися; граф зазнав поразки, і багато його людей наклали головою. Він уже й сам потерпав, як би вночі супротивник, скориставшись панікою серед його прихильників, не вдарив на нього і не убив його. І це так сильно вразило його уяву, що він надумав, не шукаючи іншої ради, не битися далі, а тікати, і всупереч пораді ватажків своєї партії відступив зі своїми людьми до Прато. Як тільки він відчув себе убезпеченим, страх його де й подівся, він визнав свій промах і, поклавши собі виправити його спозаранку, уже на світанні рушив знову на Флоренцію, щоб з боєм удертися до міста, покинутого ним так легкодухо. Але з цим йому не поталанило: вигнати силоміць його з міста народу було б нелегко, але не пустити назад не коштувало великих зусиль. Так відійшов, як непишний, він до Казентіно, а гібелліни поховалися в своїх фортецях. Народ узяв гору, і на радість усіх, кому була дорога республіка, ухвалено об'єднати місто й закликати назад усіх городян, позосталих за містом, як гібеллінів, так і гвельфів. Так повернулися на батьківщину гвельфи після шести років вигнання, а гібеллінам ще раз подаровано провину і дозволено вернутися на батьківщину (1267). А проте народ і гвельфи ненавиділи їх, як і раніше, оскільки останні не могли забути про своє вигнання, а народ добре пам'ятав їхнє тиранство, коли гібелліни справляли своє урядування. Отож і ті, і ті держали камінь за пазухою й далі. Поки Флоренція жила таким життям, пішла поголоска, що Конрадин, Манфредів небіж, іде з армією сюди, щоб захопити Неаполь. Гібелліни знову сповнилися надії вернутися до кормила правління, а гвельфи, розваживши про те, як їм захистити себе від ворогів, попросили Карла допомогти їм при поході Конрадина. Коли підійшли загони Карла, гвельфи настільки посмілішали, що гібелліни вжахнулися і ще за два дні до вступу Манфреда повтікали з міста, хоча їх звідти ніхто й не виганяв.