Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 24

Високо в полонині, на горі Писана, є мале озерце. На озері можна побачити багато купавниць – водяних лілій. Одного дня єден красний леґінь вийшов на полонину і прийшов до малого озерця.

– Яке чудо! – мовив він і протяг руку, щоби зірвати красний цвіт. Коли він зірвав купавницю, то побачив, як у неї капали сльози в траву.

– Чого ти плачеш? – запитав він. – Розкажи мені, відкрий свою печаль, я нікому ніколи не розкажу, що почув від тебе.

І квітка розповіла:

– То було давно-давно. Єдна бідна дівчина полюбила багатого хлопця. У них мала вродитися дитина. Але багатий хлопець дурив дівчину. Багаті все дурять бідних. Хлопець не хотів дитини, бо мав уже на приміті багату панянку. Єден раз мовив багач: «Кохана моя дівочко, хочеш – я тебе повожу на човні й покажу тобі озеро?» Дівчина повірила свому милому і пішла з ним у човен. Сіли вони в човен і поплили. Дівчина не думала нічого поганого. І тут з води визирнула я, – мовила красна купавниця. Дівчина крикнула: «Яка красна, як сонце!» І нагнулася, щоби мене зірвати, а човен перекинувся, і вона шубовхнула в воду. Але хлопець її рятувати не хотів. Йому того було й треба, щоби дівчина утопилася. Плачу за безталанною дівчиною, бо у тому винна я, що її вкрало озеро. Не віриш, красний леґеню? Коли устає сонце і своїми проміннями помилує нас, ми розтворяємо свої пелюстки і плачемо. Приходи завтра рано на озеро і повидаєш усе.

Красний леґінь щорання приходив на озеро, щоб побачити, як плачуть купавниці.

Купавниці плакали…