Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 40

Ще як татари нападали, то раз таке було в однім селі. Як лише зробилася чутка, що татари йдуть, зараз усі люди хто що мав позабирали і повтікали в ліси. А лиш на кінці села, за рікою, стояла одна хата, а в ній жила жінка, вдовиця. То їй якось ніхто не дав знати і вона лишилася. То було рано, баба варить собі обід – борщ якийсь варила, аж ту татари прибігли до села. Всі розскочилися по хатах грабувати, а до тої бідної вдови не йшли, тілько одного вислали. Приходить він до хати, видить, що біднота, баба стара, та й каже:

– Бабо, давай їсти!

А баба, немного мисливши, виймила горнець з борщем із печи та й несе до стола, ніби до миски наливати, а далі, підійшовши до татарина, та й бух йому горнець кип’ятку на голову. Поки там той обварений міг крикнути, баба тим часом з хати та в поле, житами та й до ліса.