Читать книгу Доктор Сон - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 33

За пару кварталів після того хоспісу Ден зупинився знову. По інший бік вулиці проти муніципалітету розкинулася громадська толока – парк у спільному володінні мешканців міста Фрейжера. Пару акрів там займав моріжок, який лише щойно почав зеленіти, була там естрада, поле для софтболу, баскетбольний напівкорт, стояли пікнікові столики і навіть була галявина з лункою для гольфу. Все таке гарненьке, але що найбільше його зацікавило, то це щит з написом:

ЗАВІТАЙТЕ ДО ТІНІТАВНА

«МАЛЕНЬКОГО ЧУДА» ФРЕЙЖЕРА

І ПОКАТАЙТЕСЯ НА ТІНІТАВНСЬКІЙ ЗАЛІЗНИЦІ!

І далебі не геній зрозумів би, що Тінітавн – це крихітна копія Кренмор-авеню. Була там методистська церква, повз яку він проходив, її шпиль здіймався вгору на цілих сім футів; а також кінотеатр «Музична скринька»; «Найласіше Морозиво»; «Гірська книгарня»; «Сорочки & Різне»; «Міська галерея»; «Якісний друк – наш фах». А ще чудова мініатюрна модель будинку Гелен Рівінгтон заввишки по пояс, хоча два бічних цегляних флігелі тут були відсутні. Мабуть, подумав Ден, це тому, що вони такі жахливо почварні, особливо у порівнянні з центральною будівлею.

Поза Тінітавном стояв мініатюрний потяг, чиї позначені написом ТІНІТАВНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ пасажирські вагони були вочевидь занадто маленькими, щоби вмістити бодай когось більшого розміром за дитину дошкільного віку. З яскраво-червоної труби над його локомотивом пихкав дим, а сам локомотив був завбільшки з мотоцикл «Хонда Золоте Крило»54. Ден дочув гуркотіння дизельного двигуна. На борту локомотива золотавими лелітками старомодним шрифтом було виведено ГЕЛЕН РІВІНГТОН. Патронеса міста, здогадався Ден. Тут, у Фрейжері, десь мусить бути також вулиця, названа її ім’ям.

Він застиг на місці, хоча сонце вже знову сховалося і день знову набрався холоду так, що Ден бачив власний віддих. Коли був малим, йому завжди хотілося собі іграшкову електричну залізницю, але він її так ніколи й не мав. І ось тут, у Тінітавні, він побачив її дебелішу версію, яку вподобали би діти будь-якого віку.

Перекинувши речовий мішок на інше плече, він перетнув вулицю. Знову почути Тоні – ба навіть побачити його – це дещо стривожило Дена, але саме зараз він був радий, що зупинився тут. Може, це дійсно те місце, яке він шукав, те місто, де він врешті знайде спосіб виправити своє небезпечно збочене життя.

«Куди б ти не вирушив, себе завжди забираєш з собою».

Він запхнув цю думку до ментальної комори. У цім ділі він був майстром. Багацько різного вже містилося в тій коморі.