Читать книгу Доктор Сон - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 72

Джон, Люсі й Кончетта стояли в кухні, безслівно дивлячись вгору, на стелю. Жоден не обернувся, коли до них приєднався Девід; вони були немов загіпнотизовані.

– Що… – почав було він, але вже й сам побачив, що там. – Свята срака.

І на це ніхто з них не відреагував. Девід ще трохи подивився, намагаючись зрозуміти сенс побаченого, а потім пішов. Він повернувся за пару хвилин, ведучи за руку дочку. В іншій Абра тримала повітряну кульку. Поперек її був, наче поясом, оперезаний шаликом, отриманим від Великого Містеріо.

Джон Далтон присів перед нею, опустившись на одне коліно.

– Це ти зробила, сонечко?

То було запитання, відповідь на яке йому вже була напевне відома, але він хотів почути, що скаже сама дівчинка. Він хотів дізнатися, наскільки вона це усвідомлює.

Абра спершу втупилася у підлогу, де лежала шухляда, в якій зберігалося столове знаряддя. Ножі й виделки розлетілися навкруги, коли шухляда вискочила зі свого гнізда, але всі вони лежали там. Утім, зовсім інше трапилося з ложками. Ложки звисали зі стелі, немов підтягнуті туди й утримувані там якоюсь екзотичною магнетичною силою. Пара ложок зависли, легенько похитуючись, на горішньому світильнику. Найбільший ополоник бовтався на капоті витяжки над плитою.

Всі діти мають власні механізми самозаспокоєння. Зі своєї довгої практики Джон знав, що для більшості таким слугує безпечно засунутий до рота великий палець. Абра в цьому сенсі трохи відрізнялася. Вона прикрила нижню частину обличчя правою рукою і долонькою терла собі губи. У результаті її слова звучали приглушено. Джон прибрав її руку – делікатно.

– Що, сонечко?

Зніченим голоском вона промовила:

– Мені нагорить за це? Я… я… – почала здригатися вона, спробувавши знову повернути назад свою втішливу долоню, але Джон її притримав. – Я хотіла зробити, як Мінстрозіо. – Вона заплакала. – Джон пустив її руку, і та вмить повернулася їй до рота, почавши його нестямно терти.

Девід підхопив її на руки і розцілував щоки. Люсі обняла їх обох і поцілувала доні голівку.

– Ні, сонечко, ні. Нічого не нагорить. Все з тобою буде гаразд.

Абра сховала обличчя на шиї в матері. Тієї ж миті попадали ложки. Цей стукіт змусив їх усіх здригнутися.