Читать книгу Життя як сон. Одна людина – два життя - Валерій Олександрович Псьол - Страница 7

Незважаючи на постійні іспити, в Діминому гуртожитку далеко не всі думали про навчання. Дехто, звичайно, намагався здати цілу купу боргів за декілька днів – вони дописували лабораторні та практичні роботи, шукали реферати, переписували в однокурсників домашні завдання, але більшість студентів все ж не хотіло змінювати звичний для себе спосіб життя. Діма, щоб відволіктися від проблем, майже щодня виходив з друзями пограти в футбол на майданчику, який знаходився по іншу сторону вулиці. В нього був вільний час, адже навчався хлопець добре, а значить, і проблем у нього було поменше, ніж у інших. Тим більше талант легко викручуватися з найскладніших ситуацій ще жодного разу його не підводив.

Крім Василя Діма нікому не розповідав про те, що відбувалося з ним. Та й сам він став незвично тихим і небалакучим. Постійне почуття дежавю руйнувало психіку не гірше того, як відбійний молоток б'є асфальт. Юнак далеко не завжди міг відрізнити сон від реальності, один світ від іншого. Але ще складніше було запам'ятати, що він говорив уже іншим, а чого ще не розповідав. Що чув, а чого не повинен був би знати… Наприклад, в його третій день після повернення до Донецьку, готуючи на кухні вечерю, Діма розмовляв зі своїм сусідом по кімнаті, Женею.