Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 5

Дві зорини на білому тілі,

Дві невипиті чаші цноти

Снять синами, од ласки зомлілі,

Розстебнувши сукенку жароти.

Зашаріються – і спросоння

Заховаються в піні шовків.

А над ними чубатий сонях

Парубоцтвом своїм одцвів…

А де ж смуглі твої, непорочні?

Чом вони юнаками не снять?

Чом сини твої ненароджені

Захлинаються од проклять?

А бандит розпікає шворня

І зґвалтовані груди пече,

І алжирське дівча нескорене

Доживає у блиску очей…

Хай над Сеною білого гуна

Перестріне зневаги напасть —

Хай йому парижанка юна

Чистих персів торкнутись не дасть!

Руки зламані, груди зранені

До очей моїх попливли.

Глянь! На персах твоєї коханої

Видно опіки Джаміли!