Читать книгу Арканум - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 15

Пізно ввечері, як уже добре посутеніло, королевич вистрибнув у вікно і чкурнув з палацу, а відтак таємною хвірткою вислизнув із замку. Так він чинив доволі часто. Неподалік «Облізлого лебедя» був будинок розпусти, куди й прямував наш королевич.

Крадучись садом, що розкинувся між тим будинком і шинком, королевич раптом скам’янів на місці: з кущів троянд на нього дивилася великими красивими очима неймовірної вроди панна, від сяйва місяця і світла з вікон її волосся здавалося золотим.

«Що вона робить у кущах?» – здивувався королевич.

– Від кого ви ховаєтеся? – запитав він.

– Ах, якби ви знали, яка біда зі мною трапилася! – пролебеділа панна ніжним голосочком.

– А що ж таке? – заметушився королевич. – Якщо вас хтось образив, я готовий служити вам своїм мечем.

– Ні-ні, ніхто мене не образив. Сталася біда – я втратила своє тіло.

Королевичу здалося, що він щось не те почув і перепитав, але панна підтвердила свої слова. Тоді він обережно простягнув до неї руки і з жахом не намацав шиї. Спочатку це викликало страх, але поступово він усвідомив, що саме цього й чекав, бо не читаючи нічого окрім казок, він все життя мріяв визволити зачаровану королівну або ж викрадену лихим чарівником чи драконом, а тут якраз омріяний трафунок.

– О! – скрикнув радісно він. – Я врятую вас! Я розчаклую вас! Я занесу вас у свій палац і буду годувати з золотої ложечки. А там ви мені докладно розповісте, що з вами трапилося.

І він уже було хотів голову взяти на руки, коли та попросилася:

– Ой, ні-ні! Не треба. Стривайте. Спочатку залізьте на он ту черешню та зазирніть у вікно й розкажіть мені, що ви там побачите.

Королевич, дряпаючи коліна, виліз на черешню і зазирнув у вікно. Потім зліз і повідомив, що нічого цікавого не побачив.

– Як? – здивувалася голова. – Там не було мого тіла? Воно ж лежало на ліжку!

– Ні, там нічого такого не було.

– Що ж, – зітхнула голова, – така моя гірка доля! Несіть мене у палац.