Читать книгу Казимир Малевич - И. А. Коляда, Игорь Коляда, О. Ю. Кирієнко - Страница 3

З ім’ям 33-річного Северина Малевича зустрічаємося знову лише у 1878 році вже в Києві з приводу його шлюбу з 19-річною Людвікою Олександрівною Галиновською, 1858 року народження. Її батьками, згідно з записами у метричній книзі шлюбів, були губернський шляхтич Київського повіту Александр Галиновський та Юлія з роду Федорович (Fedorowicz – Fiedorowicz). До родини Галиновських і Федоровичів належала добра половина у селах Шарковщизна і Бохі у Дзержинському повіті.

26 лютого 1878 року Северин і на 14 років молодша від нього Людвика вінчалися у Києві у парафіяльному костьолі св. Олександра. Після одруження батьки Казимира оселилися в бідній південній Володимирській ділянці міста, в невеличкому двоповерховому будинку, неподалік від цвинтаря і Байкової гори (нині вже неіснуючому будинку на вулиці Бульйонській, 13 (нині вул. Казимира Малевича, 15), недалеко від Київсько-Московсько-Воронезької залізничної колії. Будинок належав тітці Казимира Марії Ожеховській, його хрещеній матері. Молода родина займала дві невеликі прохідні кімнати на верхньому поверсі. В одній із цих кімнат і народився їх первісток – син Казимир.

Северин опинився у Києві, виїхавши з родового Турбова, напевно, у пошуках працевлаштування у другій половині 1860-х років. То ймовірно, бо він вже мав перший професійний досвід в цукровій промисловості. Треба пам’ятати, що майже в усіх місцевостях, де проживали численні Малевичі, знаходилися цукроварні, а згідно з пануючою тоді суспільною думкою, «це було найбільш прибутковою справою, яка до того ж відповідала природним навколишнім умовам». В Турбові теж була цукроварня, заснована ще у 1847 році, яка спочатку належала Драгомірецькому, пізніше була перероблена у товариство, де працювали майже 200 робітників.

Северин не мав ні вищої освіти, яку тоді отримували у Петербурзькому технологічному інституті, ні навіть середньої ліцейської або спеціальної технічної. Це було б занотовано в списку працівників цукроварні. Він належав до величезної розповсюдженої в ті часи маси практиків-самоуків зі збіднілої шляхти, яких брали передусім як конторників, часто сезонних, в різних цукроварнях в Україні по дві сторони Дніпра. Варто підкреслити, що серед поляків, які в 1860-ті роки займали більшість посад серед керівництва цукроварень на Київщині, тільки п’ять відсотків були легітимними інженерно-технічними спеціалістами. А практиків з великим досвідом, але без освіти, особливо шукали. Запрошувати фахівців з-за кордону коштувало дорого, а цукрова промисловість, що безперервно і динамічно розвивалася аж до 1890-х років, вимагала директорських, адміністративно-виконавчих і технічних кадрів. З часом ситуація змінилася: поляки, що переважно були заангажовані в цій царині, також користувалися гарною репутацією як працівники, особливо у Правобережній Україні, і складали найбільшу частину персоналу. Говорячи про зайнятість Северина Малевича, також необхідно зазначити, що характерною рисою спеціальності цукроварника була його велика мобільність. Більшість зайнятих на виробництві працювала за контрактом під час цукрових «кампаній» між вереснем і січнем кожного року і мінялася кожні два чи три роки.

Северина Малевича серед працівників цукроварні вперше зустрічаємо у 1882–1883 роках в Корюковських рафіновоцукрових закладах, побудованих у 1858 році в селі Корюковці в Сосницькому повіті Чернігівської губернії. Це було товариство під керівництвом трьох осіб на чолі з юристом Іваном Олександровичем Барановським. Адміністратором цукроварні був Кароль Осипович Шимановський, директором – хімік Микола Філіпович Міндер. Северин Малевич працював помічником дирекції. Серед вищих кадрів підприємства ця посада мала виконавчу функцію і вимагала не спеціальних знань, а практичного досвіду, тож він єдиний в опублікованому списку вказаний без опису освіти.

Далі на підставі документів йдеться про роботу Северина на двох цукрових заводах з 1886 по 1888 рік, де він виконував аналогічні функції помічника в дирекції цукрових підприємств в селі Моєвка поблизу подільського Ямполя. Власником цукроварні, побудованої у 1848 р., був Вацлав Маньковські, директором – Станіслав Жмієвський, помічниками – Юліан Ставскі і Северин Малевич. Роком пізніше в списку працівників компанії цукроварень ім’я Северина з’являється в Лівобережній Україні на підприємствах М. Зборомирського (побудованих у 1844 році і оновлених у 1882 році) в селі Малий Істор в Лебединському повіті Харківської губернії. В наступні роки ім’я Малевича в ролі працівника цукроварні ми вже не зустрічаємо. Або це від браку документів, або Малевич, дійсно, змінив свій статус, що не було відмічено в офіційних списках. З інших джерел знаємо, що потім, принаймні до 1896 року, коли родина Малевичів переїхала до Курська, Северин весь час працював як спеціаліст цукровиробництва в Чернігівській губернії. Йдеться про згадувані в біографії Казимира Малевича Пархомівські (в Пархомівці), а також Миколаївські у Волчку біля Конотопа підприємства, що належали штабс-капітану І. С. Курдюмову, під керівництвом Артемія Терещенка. Пізніше цей слід уривається.

Северин Малевич несподівано помер від серцевого нападу 9 квітня 1902 року в Курську, а похований – у Києві на цвинтарі на Байковій горі.

Подружжя Людвіка і Северин Малевичі були багатодітною родиною. Всього у подружжя Малевичів народилося чотирнадцять дітей, але тільки дев’ять з них дожили до зрілого віку: п’ять синів та чотири доньки.

Найстарший син Казимир народився у 1879 році. Наступна дитина донька Ванда-Юлія – у 1880 році, а померла вона, здається, у Варшаві у 1943 році. Северина народилася у 1881 році, пережила блокаду Ленінграду, дітей не мала, померла від хвороби серця у 1965 році. Мечислав, одружений з сестрою першої дружини Казимира Марії Іванівни з дому Зглейц, проживав у Москві у 1882–1962 роках; це він разом з Антонієм, а не Казимир, брали участь у революції 1905 року. Дата народження Антонія не уточнена, приблизно 1886-ий рік. Помер у Польщі в 1953 році. Одружений був на МаріїАнні, мали вони трьох дітей. Наступний син Болеслав народився 5 серпня 1888 року, а помер у Польщі у 1969 році. З дружиною Катариною вони мали двох дітей. Марія (по чоловікові Богданова) народилася у 1890 році, а померла і була похована у Москві у 1968 році. Мала три дочки і сина. Наймолодша з родини Вікторія (по чоловікові Зайців) побачила світ 22 квітня 1896 року, а померла у Києві у 1984 році. В неї було троє синів: Микола, Олександр і проживаючий і досі в Києві Юрій.