Читать книгу Убивства за абеткою - Аґата Крісті - Страница 12

Я досі пам’ятаю, як прокинувся вранці двадцять п’ятого липня. Було десь о пів на восьму.

Пуаро стояв біля мого ліжка й легенько тряс мене за плече. Лише один погляд на нього, і зі стану напівпритомності я перейшов до цілковитого оволодіння собою.

– Що трапилося? – запитав я, різко підвівшись. Відповідь, що пролунала, була доволі простою, та в ці три слова було вкладено всю гаму емоцій.

– Це вже трапилось.

– Що? – закричав я. – Маєте на увазі… але сьогодні – двадцять п’яте.

– Це трапилося минулої ночі… точніше сьогодні рано-вранці.

Я вискочив із ліжка, і, поки нашвидкоруч одягався, він коротко переповідав, що саме довідався з телефонної розмови.

– На пляжі в Бексгіллі знайшли тіло дівчини. Її ідентифікували як Елізабет Барнард, кельнерку з одного кафе, вона мешкала з батьками в маленькому новому будиночку. За медичними показами, час смерті – між 11 : 30 та першою ночі.

– Вони впевнені, що це саме той злочин? – запитав я, намащуючи щоки пінкою для гоління.

– Власне, під тілом знайшли довідник «АВС», розгорнутий на сторінці потягів до Бексгілла.

Я здригнувся.

– Який жах!

– Faites attention23, Гастінґсе. Не хочу ще однієї трагедії у власному помешканні!

Я понуро витер кров з підборіддя.

– Який план нашої кампанії? – запитав я.

– За кілька хвилин по нас приїде машина. Принесу вам чашку кави сюди, щоб не затримуватись.

За двадцять хвилин ми вже перетинали Темзу, поспішаючи з Лондона поліцейською машиною.

Із нами їхав інспектор Кром, що був присутній на нещодавній нараді, він офіційно очолював розслідування.

Кром суттєво відрізнявся від інспектора Джеппа. Набагато молодший, мовчазний та поважний. Освічений і начитаний, він був, як на мене, трішки самовдоволеним. Він нещодавно відзначився, розкривши серію вбивств дітей, – терпляче вислідив злочинця, і той уже був у Бродморі24.

Кром, очевидно, був вдалим вибором інспектора для цієї справи, але, на мою думку, він був занадто в цьому переконаний. Із Пуаро він поводився трохи зверхньо. Ставився до нього як молодший до старшого, проте доволі самовпевнено, наче школяр з елітної школи.

– Я мав тривалу розмову з доктором Томпсоном, – мовив він. – Його дуже цікавлять «ланцюжкові», чи «серійні», вбивства. Це – результат особливого викривленого типу менталітету. Простій людині, звісно, важко зрозуміти різні тонкощі, очевидні з погляду медицини. – Він прокашлявся. – Власне, моя остання справа – не знаю, чи ви про неї читали, – це справа Мейбл Гомер, школярки з Масвелл-Гілл, знаєте… Той чоловік, Кеппер, був непередбачуваним. Надзвичайно важко було пов’язати його з тим убивством… А це в нього було вже третє! Справляв враження цілком нормальної людини, як от ви чи я. Та існують різноманітні тести… мовні пастки, знаєте… доволі сучасні, звісно, такого не було у ваш час. Коли ви змусите чоловіка викрити себе, він – ваш! Він розуміє, що ви знаєте, і втрачає впевненість. І вже виказує себе повністю.

– Навіть у мій час таке інколи траплялося, – сказав Пуаро.

Інспектор Кром глянув на нього і, щоб підтримати розмову, пробурмотів:

– Невже?

Усі якийсь час мовчали. Коли проминули станцію Нью-Кросс, Кром промовив:

– Якщо бажаєте щось запитати про справу – прошу.

– Припускаю, опису померлої дівчини у вас немає, так?

– Їй було двадцять три роки, працювала кельнеркою в кафе «Рудий кіт»…

– Pas ça25. Мене цікавить… чи була вона миловидною?

– Щодо цього не маю жодної інформації, – відповів інспектор Кром, натякаючи, що хоче завершити розмову. Його поведінка наче свідчила: «Справді… ці іноземці! Усі однакові!»

В очах Пуаро з’явилося ледь приховане задоволення.

– Вам це не видається важливим, еге? Проте pour une femme26 це першочергово важливе. Часто це вирішує жіночу долю!

Знову – мовчання.

Пуаро відновив розмову вже тоді, коли ми наближалися до Севеноакса.

– Чи вам випадково не повідомили, як і чим дівчину задушили?

Інспектор Кром відповів коротко.

– Задушили власним паском… цупка плетена штука, як я зрозумів.

Очі Пуаро широко розкрились.

– Ага, – мовив він. – Нарешті маємо точну інформацію. Це вже про щось свідчить, еге ж?

– Я ще його не бачив, – холодно відповів інспектор Кром.

Я вже не міг стерпіти небагатослівність та брак уяви цього чоловіка.

– Це дає нам характеристику вбивці, – сказав я. – Дівчину задушили її власним паском. Це вказує на особливу жорстокість!

Пуаро кинув на мене погляд, якого я не міг зрозуміти. Здавалося, він стримував бажання пожартувати. Я подумав: може, це попередження мені не виголошувати своїх думок при інспекторові?

І знову замовк.

У Бексгіллі нас зустрічав старший інспектор Картер. Із ним був симпатичний, інтелігентний на вигляд молодий інспектор на прізвище Келсі. Його посвятили в деталі справи, щоб він співпрацював із Кромом.

– Ви захочете провести своє дізнання, Кроме, – сказав старший інспектор. – Тож я надам вам загальну інформацію про справу, а тоді відразу можете приступати.

– Дякую, сер, – мовив Кром.

– Ми повідомили її батька та матір, – сказав старший інспектор. – Для них це жахливий шок. Я залишив їх на самоті, щоб вони трохи заспокоїлися перед тим, як їх розпитуватимуть, тож ви можете почати спочатку.

– Є інші члени родини, так? – запитав Пуаро.

– Є ще сестра – друкарка з Лондона. Їй уже повідомили. І є молодий чоловік… Власне, вчора ввечері дівчина мала бути з ним на побаченні, здається.

– Абетковий довідник чимсь допоміг? – запитав Кром.

– Він тут, – старший інспектор кивнув у бік стола. – Відбитків пальців немає. Розгорнутий на сторінці Бексгілла. Новий примірник, мушу завважити: не схоже, що його часто розгортали. І купували не тут. Я перевірив усі можливі канцелярські крамниці.