Читать книгу Свідок обвинувачення та інші історії - Аґата Крісті - Страница 4

Нещасний випадок

Оглавление

– І ось що я вам скажу – це та сама жінка, жодного сумніву!

Капітан Гейдок глянув на нетерпляче жваве обличчя свого друга й зітхнув. Йому хотілось, щоб Еванс не був таким позитивним і таким життєрадісним. Завдяки своїй кар’єрі, набутій у морях, старий морський капітан навчився не втручатись у те, що його не стосується. Його ж друг, колишній інспектор слідчого відділу кримінальних справ, мав іншу життєву філософію. «Діяти згідно з отриманою інформацією» – ось його девіз у ті часи, і він удосконалив це до такого рівня, що тепер сам здобував собі інформацію. Інспектор Еванс був дуже розумним енергійним офіцером, що заслужив просування по службі й дістав його. Навіть тепер, коли він пішов у відставку зі служби й осів у заміському котеджі своїх мрій, його професійний інстинкт був активним.

– Рідко забуваю обличчя, – повторював він самовдоволено. – Місіс Ентоні… так, це таки місіс Ентоні. Коли ви сказали «місіс Мерровдін», я одразу знав, хто це.

Капітан Гейдок тривожно покрутився в кріслі. Родина Мерровдін була його найближчими сусідами, за винятком самого Еванса, тож ідентифікація місіс Мерровдін як колишньої героїні cause célèbre[2] посилювала його стрес.

– Це було дуже давно, – мовив він якось невпевнено.

– Дев’ять років тому, – сказав Еванс, як завжди точно. – Дев’ять років і три місяці. Пам’ятаєте ту справу?

– Поверхнево.

– Ентоні виявився охочим поїсти миш’як, – продовжив Еванс, – то вони її виправдали.

– Що ж, чому б ні?

– Жодних причин. Єдиний вирок, який вони могли їй винести, спираючись на докази. Усе цілком правильно.

– Тож усе гаразд, – промовив Гейдок. – І не розумію, чому нас це повинно турбувати.

– Кого турбує?

– Гадав, що вас.

– Зовсім ні.

– То все закінчилось, і справа закрита, – підсумував капітан. – Якщо місіс Мерровдін у якийсь період її життя так не пощастило перебувати під слідством за вбивство й бути виправданою…

– Зазвичай бути виправданим не вважається нещастям, – перебив Еванс.

– Ви знаєте, що я маю на увазі, – продовжив капітан Гейдок роздратовано. – Якщо ця нещасна леді набула такого жахливого досвіду, яке ми маємо право все це розворушувати, чи не так?

Еванс не відповів.

– Ну ж бо, Евансе. Ця леді була невинувата, ви ж самі казали.

– Я не говорив, що вона невинувата. Я сказав, що її виправдали.

– Однаково.

– Не завжди.

Капітан Гейдок, що почав був вибивати свою люльку об бильце, зупинився й випростався у кріслі із дуже настороженим виразом обличчя.

– Аго-го-гов, – вимовив він. – Куди це вас вітром відносить? Гадаєте, вона не була невинна?

– Я б так не сказав. Просто… я не знаю. Ентоні мав звичку приймати миш’як, який діставала дружина. Одного дня помилково він приймає занадто багато. Це була його помилка чи дружини? Ніхто не міг з’ясувати, і присяжні, досить правомірно, дали їй право презумпції невинуватості. Це все добре, і я не вбачаю в цьому ніяких похибок. Проте… я сам хотів би знати.

Капітан Гейдок знову перевів увагу на люльку.

– Що ж, – промовив з полегшенням. – То не наша справа.

– Я в цьому не впевнений…

– Але ж, звичайно…

– Послухайте мене хвилинку. Той чоловік, Мерровдін, у своїй лабораторії цього вечора, заклопотаний своїми тестами… пам’ятаєте…

– Так. Він згадував про тест Марша із миш’яком. Сказав, що ви мали б знати про таке – це по вашій лінії, і захихотів. Він би такого не сказав, якби хоч на мить подумав про…

Еванс його зупинив.

– Тобто він би такого не сказав, якби знав. Вони одружені скільки часу… шість років, ви казали? Закладаюсь на будь-що: він і гадки не має, що його дружина – то колись сумнозвісна місіс Ентоні.

– І від мене він цього точно не дізнається, – сказав капітан Гейдок різко.

Еванс не звернув на це уваги й продовжив:

– Ви мене перервали щойно. Після тесту Марша Мерровдін підігрів речовину в пробірці, металічний осад розчинив у воді й відділив його, додаючи нітрат срібла. То був тест на хлорати. Простий невибагливий тест. Та я випадково прочитав слова в книжці, що лежала розгорнутою на столі: «H2SO4 розкладає хлорати з виділенням CL4O2. Під час розігрівання виникають потужні вибухи; тому розчин слід зберігати охолодженим і використовувати лише в малих кількостях».

Гейдок дивився на свого друга.

– Гаразд, то й що?

– Лиш ось що. У моїй професії також існують тести – тести на вбивство. Існує змішування фактів, їхнє зважування, розщеплення осаду, коли були допущені упередження і загальна неточність свідків. Та є ще один тест на вбивство, дуже точний, але досить… небезпечний! Убивця рідко обмежується одним злочином. Дайте йому час і відсутність підозр – і він учинить ще один. Упіймайте чоловіка… убив він свою дружину чи ні? Можливо, справа проти нього не така чітка. Зазирніть у його минуле… якщо виявиться, що в нього було кілька дружин і всі вони померли, скажімо, досить загадково? Тоді ви знаєте! І я не говорю з точки зору закону, розумієте. Я, звісно, маю на увазі мораль. Коли ви вже знаєте, то можете братись за пошук доказів.

– Що ж?

– Я підходжу до суті. Добре, коли є минуле, у яке можна зазирнути. Та припустімо, що ми впіймали вбивцю на його чи її першому злочині. Тоді від того тесту ви не отримаєте ніякої реакції. Уявімо тепер, що ув’язнений виправданий… Починає життя під іншим іменем. Повторить чи не повторить убивця свій злочин?

– Це – жахлива думка!

– Ви досі наполягаєте, що то не наша справа?

– Так, наполягаю. У вас немає жодних причин сумніватись, що місіс Мерровдін – цілковито невинна жінка.

Колишній інспектор затих на якийсь момент. Потім повільно проговорив:

– Я вам сказав, що ми перевірили її минуле, але нічого не знайшли. Це не зовсім правда. Був вітчим. Вісімнадцятирічною дівчиною вона захопилась якимось молодим чоловіком, але під тиском авторитету свого вітчима розлучилася з ним. За деякий час вона з вітчимом пішла на прогулянку вздовж досить небезпечної скелі. Стався нещасний випадок… Чоловік підійшов занадто близько до краю, що обсипався… вітчим зірвався й убився.

– Ви не вважаєте…

– То був нещасний випадок. Нещасний випадок! Передозування миш’яком Ентоні – нещасний випадок. Її ніколи не судили б, якби не виявилось, що там був іще один чоловік, між іншим, він побажав залишитися невідомим. Схоже, той чоловік був не вдоволений рішенням суду, хоча присяжні лишилися задоволеними. Кажу вам, Гейдоку, я боюся ще одного нещасного випадку, якщо до цього причетна та жінка!

Старий капітан знизав плечима.

– Минуло дев’ять років по тій справі. Чому має трапитись іще один «нещасний випадок», як ви його називаєте, саме зараз?

– Я не говорив, що зараз. Я сказав котрогось дня. Коли з’явиться потрібний мотив.

Капітан Гейдок знову знизав плечима.

– Що ж, не знаю, як ви збираєтесь оберігатися від цього.

– Я теж не знаю, – сумно мовив Еванс.

– Я краще триматимусь подалі, – сказав капітан Гейдок. – Не вийде нічого хорошого зі втручання в чужі справи.

Та ця порада не сподобалась колишньому інспекторові, який був людиною терплячою, але цілеспрямованою. Залишивши свого друга, він прогулювався селищем, перебираючи в думках можливі дієві заходи.

Повертаючи до поштового відділення, щоб купити марки, він наштовхнувся на об’єкт свого клопоту – Джорджа Мерровдіна. Колишній професор хімії був невеличким чоловіком із замріяним поглядом, м’якими й добродушними манерами і зазвичай дуже неуважний. Чоловік упізнав колишнього інспектора і люб’язно привітався, нахиляючись, щоб підібрати листи, які впустив на землю, коли вони зіштовхнулись. Еванс також нахилився і, будучи спритнішим, першим схопив листи і вручив їх власникові разом зі своїми вибаченнями.

У процесі цього він встиг глянути на листи, і адреса, написана вгорі, пробудила в ньому підозри з новою силою. Там була назва відомої страхової фірми.

Еванс одразу прийняв рішення. Простодушний Джордж Мерровдін й оком не змигнув, як разом із колишнім інспектором уже прогулювався селищем, і, напевне, не зміг би пояснити, як їхня розмова підійшла до обговорення страхування життя.

Евансу було неважко досягти свого. Мерровдін сам надав інформацію про те, що застрахував своє життя на користь дружини, і поцікавився думкою співрозмовника про компанію, щодо якої в нього виникли питання.

– Я зробив кілька нерозумних інвестицій, – пояснив професор. – Як результат – мої прибутки зменшились. Якби щось зі мною трапилось, моя дружина опинилася б у скрутному становищі. Це страхування все виправить.

– Вона підтримала цю ідею? – запитав Еванс ненав’язливо. – Деякі леді проти, знаєте. Гадають, можна наврочити… чи щось таке.

– О, Маргарет дуже практична, – мовив Мерровдін, усміхаючись. – Зовсім не забобонна. Власне, гадаю, то спершу була її ідея. Вона не хотіла, щоб я нервувався.

Еванс отримав інформацію, якої прагнув. Невдовзі по тому він попрощався зі своїм співрозмовником із рішуче стиснутими щелепами. Небіжчик містер Ентоні також застрахував своє життя на користь дружини за два тижні до смерті.

Звиклий покладатись на свої передчуття, колишній інспектор був переконаний, що не помилявся. Та як діяти далі – ось питання. Він прагнув не зловити зловмисника на гарячому, а запобігти злочину, а це було зовсім іншою, набагато важчою справою.

Увесь день чоловік був у своїх думках. В угіддях місцевого сквайра якраз відбувався фестиваль Ліги Прімроуз, і Еванс попрямував туди: насолоджувався копійчаною лотереєю, угадував вагу поросяти, грав у кокосові кеглі – і все це робив із відстороненим, зосередженим виразом обличчя.

Він навіть потішив себе та звернувся за півкрони до Зари, ворожки на кришталевій кулі, сам до себе посміхаючись і згадуючи власні рейди проти ворожок за часів професійної діяльності.

Інспектор не дуже дослухався до її мелодійного чарівливого голосу, доки останнє речення не привернуло його увагу.

– І ви дуже скоро… справді дуже скоро… потрапите в ситуацію, де йтиметься про життя чи смерть… Життя чи смерть однієї людини.

– Гм… це ви про що? – різко запитав він.

– Рішення… Ви повинні прийняти рішення. Будьте дуже обережні… дуже, дуже обережні… Якщо припуститеся помилки… найменшої помилки…

– Так?

Ворожка здригнулась. Інспектор знав, що все це – нісенітниці, проте був вражений.

– Я вас попереджую: не помиліться. Якщо ви помилитесь, то – я це бачу чітко – результат цього – смерть…

Дивно, до біса дивно. Смерть. Якби вона ще й засяяла, промовляючи це!

– То результатом моєї помилки може стати смерть? Саме так?

– Так.

– У такому випадку, – мовив Еванс, підводячись на ноги й віддаючи половину крони, – мені не варто припускатися помилки, еге ж?

Він це промовив із легкістю, та коли вийшов із шатра, його стиснуті щелепи видавали рішучість. Легко сказати, та нелегко зробити. Він повинен вчинити правильно. Життя, крихке життя залежить від цього.

І не було нікого, хто міг би йому допомогти. Еванс поглянув на свого друга Гейдока, що стояв осторонь. Від нього ніякої допомоги.

Гейдок розмовляв із жінкою. Потім вона відійшла й попрямувала в бік Еванса. Інспектор її впізнав. То була місіс Мерровдін. Імпульсивно він став на її шляху.

Місіс Мерровдін мала досить привабливий вигляд. Високе світле чоло, красиві карі очі й спокійний вираз обличчя. Вона була схожа на італійську мадонну і підкреслювала це, розділивши волосся на голові посередині й заклавши його за вуха. У неї був глибокий, трішки сонний голос.

Жінка стримано посміхнулась до Еванса, вітаючись.

– Я так і думав, що це ви, місіс Ентоні… тобто місіс Мерровдін, – мовив він невимушено.

Еванс навмисне обмовився, непомітно спостерігаючи за нею. Він побачив, як у неї трішки більше піднялись повіки, і вона різко вдихнула повітря. Та погляду не відвела. Дивилась на нього гордо й непохитно.

– Я шукаю свого чоловіка, – тихо промовила вона. – Ви його ніде не бачили?

– Він ішов у тому напрямку, коли я його востаннє бачив.

Вони пліч-о-пліч пішли у вказаному напрямку, тихо і мило розмовляючи. Інспектор усе більше захоплювався. Що за жінка! Яка витримка. Яка виняткова врівноваженість. Надзвичайна жінка… і дуже небезпечна. Він був упевнений: дуже небезпечна.

Чоловік досі був неспокійний, проте задоволений своїм першим кроком. Він дав їй зрозуміти, що впізнав її. Це її насторожить. Вона не наважиться зробити чогось необдуманого. Ще була справа щодо Мерровдіна. Якби його попередити…

Коли вони знайшли її чоловіка, той якраз розглядав порцелянову ляльку, яку виграв у копійчаній лотереї. Дружина запропонувала піти додому, і він із радістю погодився. Місіс Мерровдін звернулась до інспектора:

– Чи не бажаєте піти з нами на чашечку чаю, містере Еванс?

Чи була в її голосі нотка виклику? Він гадав, що була.

– Дякую, місіс Мерровдін, із задоволенням.

Вони йшли туди, спілкуючись про приємні та звичайні речі. Світило сонце, ніжно подував вітерець, усе навколо них було приємним і звичайним.

Їхня служниця була на фестивалі, як пояснила місіс Мерровдін, коли вони прибули до чарівного старовинного котеджу. Вона пішла до своєї кімнати зняти капелюха й повернулась, щоб накрити стіл до чаю і закип’ятити чайник на невеличкій лампі. Із полички біля каміну взяла три маленькі піали та блюдечка.

– У нас дуже особливий китайський чай, – пояснила. – І ми його завжди п’ємо по-китайськи: із піал, а не з чашок.

Вона зупинилась, зазирнула в піалу й замінила її на іншу, незадоволено вигукнувши:

– Джордже! Як нечемно з твого боку. Ти знову брав піали.

– Перепрошую, люба, – мовив професор винувато. – У них такий зручний розмір. Ті, що я замовив, ще не привезли.

– Одного дня ти нас усіх отруїш, – сказала його дружина, немов жартуючи. – Коли Мері знаходить їх у лабораторії – приносить назад сюди й не турбується про те, щоб помити, хіба що там щось дуже помітне. Ти ж їх використовував для ціаніду калію якогось дня. Справді, Джордже, це страшенно небезпечно.

Мерровдін мав трохи роздратований вигляд.

– Мері не має ніякого права забирати щось із лабораторії. Їй не дозволено нічого чіпати.

– Але ми часто залишаємо там чашки після чаю. Звідкіля їй знати? Не звинувачуй безпідставно, любий.

Професор пішов до лабораторії, бурмочучи щось сам до себе, а місіс Мерровдін із посмішкою на обличчі залила чай кип’ятком і задмухала полум’я маленької срібної лампи.

Еванс був спантеличений. Проте до нього пробивався промінчик просвітлення. З якоїсь причини місіс Мерровдін виказувала себе. Чи це також стане «нещасним випадком»? Чи вона говорила про все це навмисне, щоб забезпечити собі алібі заздалегідь? У такому разі одного дня, коли станеться «нещасний випадок», він буде змушений давати свідчення на її захист. Нерозумно з її боку, якщо це саме так, бо до того…

Раптом він глибоко вдихнув. Вона налила чаю в три піали. Одну поставила перед ним, одну – перед собою, ще одну – на маленькому столику біля каміна, поряд із кріслом, у якому зазвичай сидів її чоловік, і саме тоді, коли вона поставила ту останню піалу на столик, її губи скривила ледь помітна дивна посмішка. Та посмішка її виказала.

Він знав!

Надзвичайна жінка… небезпечна жінка. Не чекати… не готуватись. Сьогодні по обіді… саме сьогодні по обіді… із ним тут за свідка. Така прямота вибила з нього повітря.

То було розумно… то було до біса розумно. Він не зміг би нічого довести. Вона розраховувала на те, що Еванс нічого не запідозрить лише тому, що то «занадто рано». Жінка із блискавичною швидкістю думки й дії.

Він глибоко вдихнув і нахилився вперед.

– Місіс Мерровдін, я людина з дивними забаганками. Чи не задовольнили б ви одну з них?

Вона мала зацікавлений вигляд, але нічого не запідозрила.

Він підвівся, узяв піалу перед нею й замінив її на ту, що стояла на маленькому столику. Ту ж, іншу, приніс назад і поставив перед нею.

– Хочу подивитись, як ви це питимете.

Їхні очі зустрілися. Її погляд був непохитним і незбагненним. Обличчя повільно зблідло.

Жінка простягла руку, підняла чашку. Еванс затримав дихання. А якщо він помилявся весь цей час?

Місіс Мерровдін піднесла чашку до губ… Останньої миті, здригнувшись, вона нахилилась уперед і швидко вилила все у вазон із папороттю. Потім сіла рівно і демонстративно поглянула на нього.

Він глибоко з полегшенням вдихнув і знову сів.

– Що ж? – сказала вона.

Її голос змінився: став глумливий, зверхній.

Інспектор тихо й чітко відповів:

– Ви дуже розумна жінка, місіс Мерровдін. Гадаю, ви розумієте, про що я. Це не може… повторитись. Знаєте, що я маю на увазі?

– Я знаю, що ви маєте на увазі.

Голос її був рівним, беземоційним. Гість кивнув, задоволений. Вона була розумною жінкою і не бажала, щоб її повісили.

– За ваше довголіття та за довголіття вашого чоловіка, – значуще промовив він і підніс чай до губ.

Тоді його обличчя змінилось. Воно жахливо скривилось… Він спробував підвестись, закричати… Його тіло заціпеніло, обличчя посиніло. Інспектор упав на своє крісло… Його кінцівки охопили конвульсії.

Місіс Мерровдін нахилилась уперед, спостерігаючи за ним. Легка посмішка пробігла по її губах. Вона заговорила – дуже м’яко й лагідно.

– Ви помилились, містере Еванс. Ви гадали, я хотіла вбити Джорджа… Як немудро з вашого боку… дуже немудро.

Вона просиділа там з хвилину, дивлячись на мертвого чоловіка, третього чоловіка, який погрожував перейти їй дорогу й розлучити з коханим.

На її обличчі з’явилась широка посмішка. Вона ще більше стала схожою на мадонну. Потім голосно покликала:

– Джордже, Джордже!.. О, ходи сюди! Здається, стався жахливий нещасний випадок… Бідний містер Еванс…

2

Відома справа (фр.)

Свідок обвинувачення та інші історії

Подняться наверх