Читать книгу Фундаментальні концепції психоаналізу - Абрахам Брилл - Страница 7

У цих двох випадках ми бачимо, що речі, які Броєр та Фройд піднімали на поверхню завдяки катарсичному методу, були тим, що пацієнти вважали невгодним (disagreeable) та болісним. Це були речі, про які пацієнти не могли говорити. Наприклад, уже згадана молода особа не могла жалітися на той факт, що її хлопець так багато років їй не освідчувався і, звичайно, ця ситуація має істотний сексуальний аспект – жодна чутлива людина не стане обговорювати її відкрито, а особливо жінка. Інакше кажучи, вони сформулювали теорію про те, що пацієнти страждають від того, що ми називаємо придушеними емоціями, тобто від певних почуттів та ідей, яким ми хотіли би дати вихід, але не можемо. Ми вважаємо що, вони зрештою виштовхуються в несвідоме, тому називаємо ці речі несвідомими. Хоч би як особа намагалася підняти їх на поверхню свідомості, вона абсолютно несвідома цих речей і не може про них відати. У цюрихській школі, про яку я матиму змогу говорити пізніше, ми вважаємо, що емоції, які асоціюються з болісним досвідом, утворюють комплекс. Ми визначаємо його як ідею або групу ідей, акцентованих і забарвлених глибокими (profound) емоційними почуттями, що були відіслані в несвідоме, насамперед через те, що вони мали виразну болісну природу й тому не могли залишатися у свідомості. Ми несвідомо втікаємо від думок, що нас непокоять, як то кажуть, нам хотілося б про них забути. Ці придушені ідеї та емоції залишаються приспаними в несвідомому, але будь-яка асоціація може винести їх на поверхню.

Наведу приклад однієї жінки, яка, прокинувшись уранці з чудовим самопочуттям, сіла за стіл, аби написати листа до свого друга. Написала дату й зупинилася, бо поволі її наповнило почуття суму, тож вона вирішила далі нічого не писати. Потому всі наступні дні почувалася пригніченою, аж поки не прийшла до мене й не розповіла про це. Тож, розмовляючи з нею, я з’ясував, що той момент, коли вона взяла свою ручку й написала дату, торкнувся її психічного комплексу, що й збудив певну дату, яка відіслала її на багато років назад до дня, коли з нею сталося щось надзвичайно прикре. У пригніченому стані жінка про це нічого не знала. Їй не вдавалося свідомо пригадати первинний болісний досвід. Вона просто переживала пов’язані з ним емоції, що виникли разом із цим епізодом. У цьому виштовхуванні зі свідомості всього болісного ми надибуємо несвідомий захисний механізм. Так би мовити, все стається так, ніби ми повинні забути болісний досвід. Якби все, що нас занепокоює та створює проблеми, залишалося у свідомості, життя було б нестерпним. Однак слово, запах, звук, колір може прямо таки занурити вас у психічні стани, які ви переживали, скажімо, десять років тому. Ви цілком забули всю ситуацію, але емоції, як старий непроханий гість, зринають і пригнічують вас. Іноді ці повторювані емоції приємні, але зазвичай вони неприємні.

Вивчаючи подібні випадки, ми з’ясували, що болісні епізоди утримуються в несвідомому тому, що їх не вдалося пропрацювати в момент їх виникнення. Індивід переживає глибинний емоційний шок і не може надати йому вираження. Він залишається у витисненому стані, а єдиний спосіб звільнити патологічну енергію – це акумулювати її, піднявши на рівень свідомого вираження. Коли пацієнт про них говорить, то проживає їх у дуже вітальний спосіб. Наприклад, у мене був пацієнт, який схопив із мого столу маленьку статуетку й розбив її об підлогу лише тому, що був під інтенсивним впливом пригаданих переживань. А сьогодні в моєму офісі була пані, що розсміялася й спершу була надзвичайно здивована, коли я пояснив причину, чому вона не може ходити. Аж раптом вона закричала: «Докторе, я відчуваю поколювання в ногах!» Я сказав їй, що вона може йти додому, й вона пішла. Це було відреагування. Ми дісталися до осердя емоційного досвіду. Уся ситуація піднялася до її свідомості.

Я хотів би зауважити, що послуговуюся терміном «несвідоме», а не «підсвідоме», яким користується більшість для позначення надто різних речей, і зазвичай хибно. Як я вже говорив, несвідоме, за Фройдом, містить усі ті психічні маніфестації, які особа не усвідомлює. Воно складається з витисненого матеріалу, тобто з суми всіх тих психічних процесів, які були витисненні (crowded out) зі свідомості з моменту народження. Це примітивні потяги (impulses), які були загальмовані та сублімовані впродовж розвитку дитини. Дитя – це передусім примітивна істота. Воно, як маленька тварина, яка, щойно отримавши, поступово витискає грубі тваринні інстинкти. Інакше кажучи, виштовхує їх у несвідоме. Ми намагаємося навчити робити дитину те, чого вона не робить, коли залишається наодинці. У кожній дитині від самого початку існують примітивні потяги, які необхідно приборкати, та які утворюють точки кристалізації для подальших витискань. Так можна простежити історію події, яка виникла в чиємусь житті в п’ятдесятирічному віці, аж до витискань, що мали місце в дитинстві. Завжди є тонкий інтимний зв’язок між нашим теперішнім емоційним досвідом і чимось, що виникло в минулому. Поглинені в безпосередньому синтетичному значенні теперішнім досвідом, нам не слід припиняти усвідомлювати ту важливу роль, що відіграло минуле в його формуванні. У прямому сенсі слова, можна сказати, що ми завжди обробляємо старий психічний матеріал. Ба більше, ці елементи минулого перебувають у несвідомому, захисні механізми якого, я вже звертав на них вашу увагу, перешкоджають їх потраплянню на поверхню.

Витискання також мають місце і в дорослому житті. Однак через те, що пізніші переживання, з яких воно складається не були піддані такому сильному витисканню, як ранішні й більш примітивні, ми говоримо, що вони залишаються в тому місці, що ми називаємо передсвідомим. Отже, тепер ми маємо, власне, несвідомий, передсвідомий та свідомий план (conscious plane). Надалі я спробую вам показати, як різні психічні прояви, як-то: невротичні симптоми, сновидіння – підпадають під ту чи ту категорію. Ми побачимо, що психоневротичний симптом – це функція двох окремих систем або психічних течій (streams), що прагнуть вираження. Одна система піддає критиці активність іншої, внаслідок чого спричиняється до вилучень зі свідомості. Система, що здійснює критику, або передсвідоме, перебуває в тісному стосунку з критикованою, або несвідомим. Вона, наче екран, розміщена між несвідомим та свідомістю. І несвідоме, і передсвідоме в психічному сенсі є невідомими, але несвідоме не може потрапити до свідомості без сторонньої допомоги, тоді як передсвідоме може досягти свідомості, якщо виконуються певні вимоги, яких ми торкнемося пізніше. Ми стверджуємо, що вісім із дев’яти всіх наших дій керовані нашим несвідомим, а свідомість як така не більше ніж орган сприйняття.