Читать книгу Карти на стіл - Агата Крісті - Страница 5

Коли всі повернулися до вітальні, там на них уже чекав стіл для бриджу. Гостям подали каву.

– Хто грає в бридж? – запитав містер Шайтана. – Знаю, що місіс Лоррімер грає. І доктор Робертс. А ви граєте, міс Мередіт?

– Так. Хоч і не дуже добре.

– Чудово. А ви, майоре Деспард? Гаразд. Отже, ви четверо гратимете тут.

– Яке щастя, що на нас чекає бридж, – місіс Лоррімер зізналася Пуаро. – Я одна з найзатятіших шанувальниць бриджу, яких тільки бачив світ. Ця гра просто полонила мою душу. Та я навіть відмовляюся приходити до когось у гості, якщо після вечері не передбачається кілька партій бриджу! Бо мені стає смертельно нудно. Мені соромно за себе, але нічого не можу з цим удіяти.

Шляхом знімання колоди були визначені пари: Місіс Лоррімер з Енн Мередіт проти майора Деспарда та доктора Робертса.

– Жінки проти чоловіків, – оголосила місіс Лоррімер, сівши на своє місце й узявшись уміло тасувати карти. – І як вам карти, партнерко? Моя заявка – форсинг два[12].

– Якби ви виграли, – вигукнула місіс Олівер, сповнюючись феміністичними сентиментами, – то показали б чоловікам, що не все завжди лише так, як їм того хочеться.

– Бідолашні, без надії сподіваються, – весело промовив доктор Робертс, починаючи тасувати другу колоду. – Гадаю, ви роздаєте, місіс Лоррімер.

Майор Деспард повільно сів на своє місце. Він дивився на Енн Мередіт так, наче його щойно осяяло, яка ж вона вродлива.

– Зніміть, будь ласка, – нетерпляче сказала місіс Лоррімер. Перепрошуючи, він зняв карти з колоди, яку жінка протягувала до нього.

Місіс Лоррімер почала здавати відточеними рухами.

– У сусідній кімнаті є ще один стіл для бриджу, – повідомив містер Шайтана.

Він рушив до дверей, і четверо інших гостей пішли слідом за ним у невеличку, проте затишно омебльовану кімнату для куріння, де на них чекав другий стіл для бриджу.

– Треба розділитися на пари, – сказав полковник Рейс.

Містер Шайтана похитав головою.

– Я не граю, – відмовився він. – Бридж не моя гра.

Усі запротестували, що тоді й вони не будуть грати, однак господар дому відмовився слухати будь-які заперечення і зрештою гості примостилися за столом. Пуаро та місіс Олівер проти Баттла та Рейса.

Містер Шайтана поспостерігав за ними деякий час, посміхнувся своєю мефістофелівською посмішкою, побачивши, при якому розкладі карт місіс Олівер заявила «два без козиря», а тоді безшумно вийшов в іншу кімнату.

Тут гравці були в самому розпалі гри, і кожне обличчя мало вкрай серйозний вигляд. Торги відбувалися в пожвавленому темпі. «Одна чирва». «Пас». «Три трефи». «Три піки». «Чотири бубни». «Контра[13]». «Чотири чирви».

Містер Шайтана зупинився і якусь мить спостерігав за усім цим з посмішкою на вустах.

Потім він пройшов через кімнату і вмостився у великому кріслі поруч із каміном. До вітальні внесли тацю з напоями й поставили її на столику біля крісла. Мерехтіння вогню відбивалося у кришталевих корках пляшок з алкоголем.

Містер Шайтана, який підходив до питання освітлення як до мистецтва, облаштував усе так, що здавалося, наче цілісіньку кімнату освітлює лише вогонь у каміні. Приглушеного світла маленької лампи, що була одразу поруч із кріслом, якраз вистачало для читання книжок, якщо господареві помешкання так заманеться. Притлумлене верхнє освітлення надавало приміщенню відчуття м’якості. А от над столом для бриджу освітлення було дещо інтенсивніше, і з-за столу й далі долинали монотонні вигуки.

– Один без козиря, – чіткий, рішучий голос місіс Лоррімер.

– Три чирви, – агресивні нотки в голосі доктора Робертса.

– Пас, – тихий голос Енн Мередіт.

Деспардів голос завжди лунав після невеличкої паузи. І ні, Деспардові треба було трохи часу не тому, що він був недотепою, а радше тому, що був людиною, яка звикла обдумувати кожне слово, перш ніж говорити.

– Чотири чирви.

– Контра.

Мерехтливе сяйво вогню вигравало на обличчі містера Шайтани. Той посміхнувся.

Він продовжував сидіти на своєму місці й посміхатися. Його повіки легенько затремтіли.

Містерові Шайтані страшенно подобалася його вечірка.

– П’ять бубн. Гейм і робер[14], – оголосив полковник Рейс. – Ви молодець, партнере, – звернувся він до Пуаро. – Я й не думав, що вам це вдасться. Пощастило, що вони не розіграли піки.

– Гадаю, це нічого не змінило б, – втрутився суперінтендант Баттл, людина справжньої великодушності.

Він таки заявив піку, і його партнерка місіс Олівер мала піку, але «щось підказало їй» покласти трефу, а це призвело до поразки.

Полковник Рейс подивився на свій годинник.

– Десять по півночі. Зіграємо ще одну партію?

– Даруйте, – мовив суперінтендант, – але я маю звичку рано лягати спати.

– І я теж, – озвався Еркюль Пуаро.

– Тоді підіб’ємо підсумок.

В результаті п’яти розіграних роберів цього вечора з великим відривом виграли чоловіки. Місіс Олівер програла трьом іншим гравцям три фунти і сім шилінгів. Полковник Рейс виграв найбільшу суму.

Хоч у бридж місіс Олівер грати не дуже вміла, проте вміла гідно програвати. Вона заплатила свій борг, не втрачаючи веселості.

– У мене сьогодні все пішло не так, – сказала вона. – Іноді так буває. От учора в мене були прекрасні карти. Я мала сто п’ятдесят додаткових очок три рази поспіль.

Вона підвелася й узяла в руки свою вишиту вечірню сумочку, вже було піднесла руку до чола, щоб прибрати з нього волосся, але в останню мить зупинилася.

– Гадаю, наш господар у сусідній кімнаті, – сказала вона.

Жінка пройшла крізь двері, що з’єднували дві кімнати, а решта гостей пішли слідом за нею.

Містер Шайтана і далі сидів у своєму кріслі біля каміна. Люди за столом з головою поринули в свою гру.

– Контра п’ять треф, – проказала місіс Лоррімер холодним, різким тоном.

– П’ять без козиря.

– Контра п’ять без козиря.

Місіс Олівер підійшла до столу. Здавалося, що цей розіграш має бути дуже цікавий.

Суперінтендант Баттл підійшов разом із нею.

Полковник Рейс попрямував до містера Шайтани, а Пуаро рушив слідом за ним.

– Ми вже будемо йти, містере Шайтана, – сказав Рейс.

Шайтана нічого не відповів. Його голова була закинута вперед, а сам він мав такий вигляд, наче спав. Рейс умить кинув на Пуаро якийсь дивний погляд і підійшов трохи ближче до чоловіка, що спав. Раптом із вуст полковника зірвався якийсь приглушений вигук, і він аж схилився над Шайтаною. Бельгієць моментально опинився поруч із Рейсом і дивився туди, куди показував чоловік, – на щось, що можна було б прийняти за особливо рясно прикрашену шпильку для краватки – але це була не шпилька…

Пуаро нахилився, підняв руку містера Шайтани, відпустив її, і та безвольно впала вниз. Він зустрівся поглядом із Рейсом, в очах якого прочитувалося одне-єдине запитання, і кивнув у відповідь.

– Суперінтенданте Баттл, можна вас на хвильку? – голосно покликав полковник.

Баттл підійшов до чоловіків. Місіс Олівер продовжувала спостерігати за грою, в якій розігрувався контракт «П’ять без козиря. Оголошена контра».

Попри свою зовнішню емоційну відстороненість, суперінтендант Баттл був чоловіком зі спритним розумом. Підійшовши до них, він здійняв брови і сказав низьким голосом:

– Щось не так?

Полковник Рейс кивнув і показав рукою на безмовну постать у кріслі.

Коли Баттл схилився над нею, Пуаро зміг ретельно роздивитися обличчя містера Шайтани. Тепер вираз цього обличчя здавався дещо комічним: рот був розтуленим, а на лиці не залишилося ні грама від звичного таємничо-демонічного образу…

Еркюль Пуаро похитав головою.

Суперінтендант виструнчився. Не торкаючись руками, він оглянув річ, що була схожа на додаткову шпильку для краватки на сорочці містера Шайтани, яка, проте, зовсім не була шпилькою. Він підняв знерухомлену руку і прослідкував, як вона безсило впала назад.

Тоді він підвівся на ноги. Живе втілення професійної відстороненості й військового вишколу, він приготувався взяти на себе контроль над ситуацією.

– Попрошу хвилинку вашої уваги, – сказав поліціянт.

Його підвищений голос прозвучав украй офіційно, і це було настільки незвично для такого зібрання, що всі враз відірвалися від гри в бридж і прикипіли поглядом до суперінтенданта, а рука Енн Мередіт так і застигла в повітрі над піковим тузом.

– Із сумом повідомляю вам, – прорік він, – що наш господар, містер Шайтана, мертвий.

Місіс Лоррімер та доктор Робертс скочили на ноги. Деспард утупився в одну точку й насупив обличчя. Енн Мередіт тихенько зойкнула.

– Друже, ви впевнені в цьому?

Доктор Робертс, у якого одразу ж загострилися професійні інстинкти, стрімко перетнув кімнату, рухаючись швидким енергійним кроком, що так притаманний лікарям, коли ті мають засвідчити щось важливе.

Якось випадково на його шляху опинилася масивна постать суперінтенданта Баттла.

– Хвилиночку, докторе Робертс. Чи можете ви мені спершу сказати, хто заходив і виходив із цієї кімнати протягом вечора?

Робертс витріщився на поліціянта.

– Заходив і виходив? Я вас не розумію. Ніхто сюди не заходив і не виходив звідси.

Суперінтендант відвів погляд від лікаря.

– Це справді так, місіс Лоррімер?

– Абсолютно.

– Ані дворецький, ані інші слуги?

– Ні. Дворецький приніс тацю, коли ми взялися до гри. А потім він сюди не заходив.

Суперінтендант Баттл поглянув на Деспарда.

Той кивнув на знак згоди.

Енн також заторочила, майже задихаючись:

– Так, так, це правда.

– До чого все це, друже? – нетерпляче промовив Робертс. – Дайте мені його оглянути. Може, він просто знепритомнів.

– Він не знепритомнів, і даруйте, але я не дозволю нікому торкнутися його до приходу лікаря з поліційного відділку. Леді та джентльмени, містера Шайтану вбили.

– Вбили? – пролунав нажаханий голос Енн, яка не могла повірити в значення цього слова.

Деспард лише продовжував упиватися відсутнім поглядом кудись поперед себе.

– Як це вбили? – різко прокричала місіс Лоррімер.

– Святий Боже! – тільки й видобув із себе доктор Робертс.

Суперінтендант Баттл повільно кивнув головою. Цієї миті він скидався на порцелянову статуетку. Його обличчя зовсім не виражало емоцій.

– Закололи, – промовив він. – Ось як його вбили. Закололи.

А тоді раптово ошелешив усіх запитанням:

– Хтось із вас уставав з-за столу під час гри?

Він побачив, як вирази чотирьох облич навпроти нього враз змінилися. Там були страх, розуміння, обурення, сум’яття, жах, але нічого з того, що могло б хоч якось допомогти.

– То як?

Запала мовчанка, а тоді майор Деспард (він підвівся з-за столу і тепер стояв, як солдат на параді, повернувшись своїм вузьким розумним обличчям до Баттла) тихенько промовив:

– Гадаю, кожен із нас у той чи інший час уставав з-за столу – чи то взяти собі щось випити, чи то підкинути дров у вогонь. Я особисто робив і те, і те. Коли я підійшов до каміна, Шайтана спав у своєму кріслі.

– Спав?

– Ну, так мені тоді здалося, що спав.

– Можливо, так воно й було, – промовив Баттл. – Або ж він уже був мертвий. З цим ми зараз і будемо розбиратися. Я попрошу вас пройти до сусідньої кімнати. – Суперінтендант звернувся до Рейса, що безмовно стояв поруч із ним: – Полковнику Рейс, може, підете з ними?

Той одразу кивнув на знак згоди й розуміння.

– Безперечно, суперінтенданте.

Четверо гравців бриджу повільно пройшли до іншої кімнати.

Місіс Олівер сіла в крісло у дальньому кінці вітальні й почала тихенько плакати.

Баттл підняв телефонну слухавку й комусь зателефонував. Потім він оголосив:

– Місцева поліція буде тут з хвилини на хвилину. Начальство розпорядилося, щоб я очолив це розслідування. Поліційний лікар теж прибуде негайно. Мсьє Пуаро, на вашу думку, скільки часу пройшло з моменту смерті? Я сказав би, точно понад годину.

– Погоджуюся. На жаль, ніхто не зможе дати нам точнішої інформації. Ніхто не зможе сказати: «Цей чоловік уже мертвий одну годину, двадцять п’ять хвилин і сорок секунд».

Баттл кивнув, думаючи про щось своє.

– Він сидів одразу перед вогнем. Це важливий момент. Отже, з моменту смерті пройшло понад годину часу, але точно не більше двох із половиною. Впевнений, що наш лікар зможе це підтвердити. Але ніхто нічого не чув і ніхто нічого не бачив. От дивина! Це ж треба було, щоб убивця зважився на такий відчайдушний крок! Зрештою, містер Шайтана міг би закричати.

– Однак він цього не зробив. Убивці неабияк пощастило. Як ви вже сказали, mon ami[15], це було дуже відчайдушне вбивство.

– Мсьє Пуаро, маєте якісь припущення щодо мотивів? Чи щось таке?

– Так, мені є що сказати з цього приводу, – повільно мовив Пуаро. – Але спершу ви скажіть мені, чи містер Шайтана не натякав вам, на який саме прийом вас було запрошено сьогодні.

Суперінтендант Баттл допитливо дивився на нього.

– Ні, мсьє Пуаро. Він узагалі нічого не казав. А чому ви запитуєте?

Десь іздалеку долинув звук дзвінка, хтось постукав дверним молоточком.

– Наші приїхали, – сказав Баттл. – Піду зустріну їх. А тоді послухаємо вас. Потрібно братися за роботу.

Пуаро кивнув у відповідь.

Поліціянт вийшов із кімнати.

Місіс Олівер продовжувала ридати.

Бельгієць підійшов до столу для бриджу. Нічого не торкаючись руками, він узявся розглядати записи, на яких вівся рахунок гри. Він похитав головою кілька разів.

– От же ж дурник! Який же він дурник! – бурмотів детектив. – Вирядитись як сам чорт і намагатися настрашити людей. Quel enfantillage![16]

Двері відчинилися. Всередину зайшов поліційний лікар із сумкою в руці. Слідом за ним увійшов дільничний інспектор, який розмовляв із Баттлом. Потім з’явився фотограф. Констебль залишився в коридорі.

Розслідування злочину почалося.