Читать книгу Чужинець - Аліна Максакова - Страница 2

14 квітня 1915 року автомобіль марки «Daimler», піднімаючи за собою вихор крапель і бруду, на неймовірній швидкості промчав по дорозі на Тонбридж, засіяній опалим мокрим листям. Варто було йому опинитися на околицях маленького містечка (якщо це похмуре поселення можна було так назвати), як жінка-водій задоволено всміхнулася. Нарешті Майя Роуз-Баффет, що розслаблено сиділа за кермом, угледіла триповерхову будівлю готелю «North», біля входу до якої з купою невеликих валіз стояло троє дітей з молодою дівчиною в одязі, що нагадував вбрання сестер милосердя, тільки без головного убору.

Припаркувавшись біля відцвітаючої вже клумби, міс Майя бадьоро задріботіла до цього невеличкого гурту. «Мабуть, то і є гувернантка Анни», – подумала Майя про «сестру милосердя», пригадуючи розмову з Люсіндою. Будучи людиною творчою, вона відразу зауважила, як разюче відрізнялися ці люди від англійців – перш за все, безумовно, манірним одягом. Двоє хлопчаків, практично однакового зросту, мали на тонесеньких шиях пишні банти, занадто великі і яскраві для них, а на дівчинці (з вигляду їй, мабуть, не більше трьох років) була щедро розцяцькована мереживом біла сукня, ніби вона зійшла зі сторінок французьких журналів моди минулого століття.

Ще здаля голосно привітавшись, міс Роуз-Баффет простягнула іноземній дамі обидві руки для енергійного рукостискання.

– Bonjour, – розгублено пробелькотіла Анни Грізетт, посміхаючись своїми чарівними червоними устами, котрі так вдало доповнювали її безневинний вигляд. – Ви – мадемуазель Майя?

– Навіть не сумнівайтеся в цьому! – запевнила Майя, щільніше поправляючи на голові свою блакитну капелюшку, прикрашену аплікацією з соняшників. – А це, мабуть, Ваші вихованці? Які ж милі створіння!

Ніби схаменувшись, гувернантка поспішно стала відрекомендовувати своїх підопічних, і через кілька секунд Роуз-Баффет могла скласти про всіх власну думку. Малятко Марі, а також шалапути Етьєнн і Жером, тямущі, але хлопці норовлять побалуватися саморобними рогатками. Майя зі співчуттям і жалісливо дивилася на маленьких сиріток, аж серце їй заболіло.

Глипнувши на годинника, що вільно теліпався разом з браслетом на зап'ясті, міс Майя взяла Анни під руку, яка саме зніяковіло струшувала пилинки зі своєї скромної зеленуватої сукні, і попрямувала разом з дітьми до машини.

– Нам не варто затримуватися, – доброзичливо пояснила Майя супутникам. – Не знаю, як ви, а особисто я не в захваті від можливості пропустити ланч. Це не в моїх правилах… До того ж, у кого-у кого, а у нашої місіс Мартінс пречудовий кухар! Але ж мені сказали, що Вас буде п’ятеро?

– Пробачте, але ми повинні ще трохи зачекати, – з ледь відчутним акцентом лагідно мовила молода бельгійка. – Один із нас… Він затримуватися.

– А де ж поділася ця дитина? – здивовано запитала Роуз-Баффет, упіймавши на собі переляканий погляд мініатюрної Марі, що дивилася на неї величезними очима небесної блакиті. – Сподіваюся, вона не загубилася …

– Котра зараз година, мадемуазель Майя? – також з акцентом раптово заговорив старший із хлопчиків Жером, намагаючись пальцями причесати свої непокірні густі світлі кучері і діловито розглядаючи нову знайому.