Читать книгу Націоналізм як основа збереження та розвитку націй - Анатолій Резнік - Страница 5

1.1 Якісні особливості держав світу і їх природний шлях розвитку

Внаслідок історичних обставин, не всі нації мають власні державні утворення, що постають головною умовою національного самозбереження в їх органічній єдності. Створення централізованих державних структур уможливило насильницький тиск на природні основи націй, зокрема, в процесах створення метрополій та колоніальних держав. На початку свого існування колоніалізм, насамперед з метою власного матеріального збагачення, діяв жорстокими та насильницькими методами, до чого спонукали примітивні способи виробництва, рабство і беззахисність колонізованих націй.

Випереджальний розвиток європейських держав і їх високий економічний рівень (зокрема, завдяки своїй колоніальній світовій політиці) став тією суб’єктивною силою, яка інтенсивно колонізувала американський континент, Африку, Австралію, спричинила колоніальний вплив в Азії, на островах морів і океанів. Колонізовані нації розглядалися як джерело матеріального збагачення, а природа націй і необхідність забезпечення їх природного стану не бралася до уваги, та й наука і світогляд того часу ще не мали тих знань і не володіли уявленнями, щоб здійснювати аналіз і прогнозувати наслідки таких дій. Тому колонізація того часу, яка супроводжувалася винищенням тубільних націй в Америці та завезенням туди як рабську робочу силу з Африки представників африканських націй, створило безвихідне становище в міжнародних і міжнаціональних відносинах світової політики, порушувало генофонд націй світу, що може спричинити небезпеки генетичного знищення самої системи людства.

Зазначені проблеми з відомих ідеологічних причин панування космополітичного світогляду замовчуються, не аналізуються і, відповідно, не включаються у відповідні стратегічні дії для їх вирішення. Навпаки, як ми бачимо, у цих умовах продовжує панувати імперіалістична денаціоналізація світової співдружності націй, поширюється космополітичний світогляд, що дозволяє реалізовувати стратегію світового імперіалізму в контексті глобалізації в масштабах всього людства.

На фоні цього, розвиток систем виробництва, науки та соціальних процесів сприяв не вдосконаленню чи видозмінам, а зупинив пряму відкриту насильну колонізацію, що має свої особливості, в залежності від виду імперіалізму. Більшовизована Російська імперія, сповідуючи тоталітаризм, була у невідповідності з такою необхідністю, у наслідок чого це привело до її самознищення. Існуючі види колоніалізму змушені реагувати на якісні зміни цього процесу і свої дії узгоджувати з такими потребами, створюючи для цього гібридні та приховані форми колонізації.

Колоніальна держава, що збудована з імперіалістичних потреб, вимушена свою політику колонізації проводити на контролі та підпорядкуванні світового запасу сировини, виробництва і ринку збуту. Такою державою є США. Інші держави, що сформовані за цією ж моделлю, залежать від США і не здатні вирішувати свої внутрішні проблеми, які є наслідком денаціоналізації їх суспільств. Цей метод колонізації має ту особливість, що сам колонізатор зацікавлений у посиленні виробництва готової продукції у колоніальних країнах, бо це дає йому економічну вигоду через дешеву робочу силу й інші складові, що впливають на формування собівартості виробленої продукції. Для цього будуються колонізатором у своїх колоніях необхідні для підтримки виробництва державні структури, залучається рушійна сила – фактор націоналізму.

На такому принципі існує і діє така держава-колонізатор, як Англія. Свою національну основу і традиції вона зберігає у формальній федерації як Великобританія, водночас, внаслідок розвитку національних основ своїх колоній, і до нині користується ними. На цьому принципі побудована співдружність, яку очолює Великобританія, в яку входить 42 країни світу, у тому числі у 14-ти державах англійська королева є главою. У 34-х державах державною мовою визнана англійська (двомовність не врахована). Деколонізація відбувається з дотриманням потреб націй на самовизначення, навіть часто зі стимулюванням цього процесу колонізатором, оскільки цим створюється стимул для розвитку виробничого процесу, що дозволяє колонізаторові отримувати економічну користь. Національне пригнічення колонізованих націй, навпаки, приносить колонізаторові економічні збитки, протистояння, опір колонізації та у підсумку – розрив міждержавних зв’язків. Національно стабільними є 18 держав і державних утворень арабських націй, з яких 8 розміщені на Півночі Африки та 10 в Азії. Це кількісне вираження арабських держав не є кінцевим національним вираженням, оскільки враховані державні утворення, які створені імперіалістичними силами з метою їх економічної експлуатації, шляхом відриву частин територій від відповідних арабських національностей.

Для прикладу, таким державним утворенням є Кувейт. Після національного упорядкування, визначиться стабільна кількість арабських держав і курди неодмінно отримають право на свою державність. Число країн у світі нестабільне у наслідок національного державотворчого процесу (об’єднання Німеччини, роз’єднання Чехословаччини, югославські процеси та інші). З майже з 200 держав і державних утворень, у світі 22% становлять посткомуністичні держави, які знаходяться в активному стані свого національного та економічного відродження, який вимагає не тільки організації відповідних дій, але й матеріального забезпечення, що зруйноване тоталітарними режимами.

Таке становище прагнуть використати імперські сили іншого ґатунку, які сконцентровані у світові політичні, військові, економічні, фінансові, бізнесові структури та все роблять для того, аби зупинити процес національного відродження націй, ставлячи їх у свою залежність та спрямовуючи у напрямку незворотності змішування усіх націй в єдину імперську світову структуру. Це створює можливість імперіалістичними силами взяти під свій вплив і контроль політичне та економічне життя цих держав, з метою перетворення їх на свій економічний простір. Незворотний хід природного розвитку людства на наше переконання, не можуть зупинити будь-які сили, які стоять проти національного відродження націй, що повинні вільно себе виражати.

Природні умови та величина територій держав значно різняться між собою по континентах, але така нерівномірність і нерівнозначність є природною, відповідно до природи націй, а тому при національному стані їх держав, це створює гармонію у міжнародних економічних відносинах всіх країн. Головною проблемою є те, що колоніалізм і імперіалістичні сили значно порушили та сильно зруйнували національну основу цілих континентів. Величина держав має значення, але економічна потужність і їх всебічний розвиток визначає міра національного, тобто природного їх стану, та створення умов для повноцінного розвитку. Європа сьогодні сліпо йде шляхом імперіалізму та денаціоналізації на зразок США, створивши імперську наднаціональну структуру – Європейський Союз. За декілька десятиліть, якщо процес не зупинити, крім офіційних державних символів не можливо буде зрозуміти та визначити національну приналежність та ідентичність хоч і споріднених європеоїдних націй, на фоні асиміляції біженців та мігрантів з Азії, Африки інших континентів та країн.

В Азії знаходиться 44 країни, що мають свої особливості. В середньому кожна країна займає територію 720 тис. квадратних кілометрів, але ця територія найбільш густозаселена – 85 чоловік на 1 квадратний кілометр. Денаціоналізація цих країн майже не торкнулася за винятком деяких азійських посткомуністичних і соціалістичних. Ці країни мають дуже різний ідейний і політичний зміст, що викликало певні розбіжності, які приводили до військових дій як в середині цих країн, так і між ними, зокрема, як це було між Китаєм і В’єтнамом.

Більшу складність у створені національних суспільств мають ті держави, що проповідували імперську ідеологію і військовою силою створили свої території, об’єднавши в одне суспільство різні нації, що сформувалися на протязі довгої історії свого розвитку на певній території свого проживання, і це об’єднання відбувалося не на національній основі. В Індонезії таким чином об’єднано багато націй в одному державному утворенні. У великій мірі в азіатських державах по циганському принципу розселилося багато китайців, як це зараз відбувається у Сибіру і на Далекому Сході Російської імперії. Їх присутність у великій кількості, створює напругу і негативно впливає на національну стабільність таких країн. У той час, японці стабільно живуть і розвиваються у своїй країні, створивши націоналістичний зразок в Азії, наслідком чого є економічна потужність і матеріальне забезпечення цієї нації, попри те, що державна японська політика здійснюється за принципами та умовами світового імперіалізму, виробивши адекватну систему протидій та пластичності у цьому вимушеному співіснуванні.

На африканському континенті знаходиться 48 держав. Національності, що їх населяють, дуже різні по своїй природі. На Півночі Африки арабські країни виявляють достатню національну стабільність, хоч частково зберігається комуністична сутність (Лівія, Туніс). Якщо досліджувати негритянські нації, то вони по своїй природі є дуже різноманітними, але вони мають ту характерну особливість, що більшість з них невеликі в кількісному складі мешканців і тому державні утворення, які виникають, робляться спроби їх об’єднати в одне державне утворення. Це створює проблему пошуків форм і методів їх національного збереження.

Процес національного відродження і державотворення у співдружності споріднених націй, що сформувалися з одної негроїдної раси на африканському континенті, витісняє тих колонізаторів з їх території. На фоні цих процесів, все ж таки 13 країн (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Лесото, Малаві, Нігерія і деякі інші) входять у співдружність, яку очолює імперська держава Великобританія. Не дивлячись на відносно невелику кількість населення націй Африки, вони добре себе зберігають, тобто націоналізм достатньо виражений, що є гарантом їх стабілізації та перспективи створення національних держав. Об’єднання кількох націй в одній державі створює природну нестабільність під дією національних сил, які прагнуть національної державності. Часто це приводить до державних переворотів, створення революційних урядів, тощо.